[Ахундова Е. Гейдар Алієв. Особистість і епоха: у 3 т. Т. 1. Під тягарем влади (1923-1982). Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2021. 528 с.]
Дмитро Дроздовський,
головний редактор
Книга Ельміри Ахундової «Гейдар Алієв. Особистість і епоха» (том 1. «Під тягарем влади (1923-1982) щойно побачила світ у київському видавництві Дмитра Бураго.
У сучасному світі, де так багато напруги, нестабільності й симулякровості, такі дослідження — справжня інтелектуальна розкіш. По-перше, завдяки таким працям усвідомлюєш, що геній особистості здатний змінювати історію. По-друге, такі видання розкривають таємницю успіху: титанічна праця, жертовність, відданість тому, над чим працюєш і чим живеш. По-третє, ця книжка вибудовує в читацькому сприйнятті ціннісну модель світорозуміння: є те, що не підвладне часові, чого не руйнує формат, що не має терміну придатності — любов до своєї землі, повага до родини, професійна відповідальність. І в наш час це не «банальні» слова. У книзі показано, що саме така ціннісна основа створює велику особистість, яка має відчуття відповідальності перед Часом.
У виданні багато любові й поваги, гідності й гуманізму. Гейдар Алієв представлений у роботі Е. Ахундової як людина ренесансного типу: мудрець і державник, людина з тонким естетичним смаком і загалом тонким відчуттям світу. «Ніяких “своїх” чи випадкових людей у його команді не було. Він обирав ті кадри, які вже проявили себе на тій чи тій ділянці роботи, і винятково за діловими якостями. Це був добір золотого кадрового фонду» (з бесіди з Ісмаїлом Ібрагімовим, с. 240: тут і далі цитати з рецензованої книги).
Перший том тритомника розкриває філософію життя одного з лідерів світової історії ХХ століття. Книга Е. Ахундової показує динамічний характер вольової особистості, яка мала глибинний зв’язок зі своїм азербайджанським народом, яка любила азербайджанське слово, а тому згодом побудувала державницьку політику, що трималася на глибинно засвоєних етичних правилах.
Праця Е. Ахундової переконує, що Гейдар Алієв — політик від Бога. За цією фразою варто розуміти колосальний інтелект і вміння поважати Іншого, навіть якщо ти з ним і не згідний. «Людина спокійна, витримана, усміхнена, він був завжди бездоганно одягнений, у спілкуванні дуже тактовний, ніколи не легковажив. І це викликало симпатії, приваблювало до нього» (зауважив Віталій Воротников, колишній голова Ради Міністрів Української РСР, с. 517).
«Гейдар Алієв. Особистість і епоха» — книга про державного діяча, який розумів, що в політиці є два крили: економіка й гуманітарна царина. Г. Алієв завжди був уважним до потреб письменників, він підтримував творчі контакти з інтелігенцією й допомагав літераторам, які своєю мистецькою працею допомагали будувати інтелектуальну державу. Ельчин Ефендівє згадує: «Він зі мною дуже відверто розмовляв. І мене вразило в ньому те, що ми називаємо “міллілік”» (у перекладі з азербайджанської — «національне самовідчуття», «національний дух», с. 290).
Є в цій книжці відчуття не просто відповідальності авторки перед історією й читачами, а відчуття любові до того, про якого пише. Звідси й часом критичні нотки стосовно окремих моментів сьогодення, у якому молоді люди, наприклад, не розуміють важливості чесної праці, бо їх батьки купують для них дорогі автівки й інші розваги.
Гейдар Алієв — представник тієї епохи, коли лише важкою працею можна було досягнути визнання. А радість від зробленого — запорука того, що те, що ти робиш, залишиться в часі.
Видатний політик у книжці показаний як батько і як державний діяч, як інтелектуал і як людина, яка «об’єднує землі». Він оточував себе людьми, котрі любили свою культуру й історію, які працювала заради величної ідеї створити гідне майбутнє. «Гейдар Алієв узагалі з особливою увагою ставився до того, що працювало на пропаганду культурної спадщини, на відродження інтересу народу до мистецтва. У 70-і роки в Баку були відреставровані Театр опери та балету, Азербайджанський драматичний театр, заново побудовані Театр музичної комедії і Театр юного глядача» (с. 303).
У виданні багато ілюстрацій, які допомагають реконструювати дух доби. Е. Ахундова написала дослідження чіткою мовою, працю читаєш легко й із задоволенням. Історичний контекст показано точно, часом дослідниця не уникає гострих і дискусійних питань, показуючи, що в різний час були різні люди: і ті, хто сумлінно ставилися до роботи, й ті, хто жили безвідповідально й прагнули просуватися кар’єрною драбиною. Сама авторка зауважує в передньому слові: «Ще один важливий для мене «момент істини»: слідуючи пораді Гейдара Алієва, я намагалася бути за можливості об’єктивною, не згладжувати «гострих» кутів. У житті людини, особливо такого рівня, трапляються не лише одні злети й перемоги. Але й відступи, тактичні паузи, ті самі «два кроки назад», щоб почати нове сходження» (с. 10).
Гейдар Алієв належить до тих, кого можна назвати особистостями епохи, ставлячи в один ряд зі світовими лідерами-визначними політиками й гуманітаріями на кшталт М. Ганді, Н. Мандели, Ч. Айтматова та ін.
Книга має значну наукову цінність і буде корисною для всіх, хто прагне розкрити минуле, здійснити неупереджену ревізію кількох складних десятиліть ХХ ст. Але водночас стиль видання сприяє тому, щоб цю працю прочитало якнайбільше людей в Україні, бо ж ідеться не лише про фактологічну достовірність і аналіз архівних документів, виступів, листів.
Загальний modus vivendi праці полягає в утвердженні гуманістичних ідеалів, яким був вірний Гейдар Алієв. Він здійснив не лише диво в економіці, а заклав основи нації, яка має політичне і економічне майбутнє. А отже, й майбутнє в царині духу.
Передусім це стало можливим завдяки ціннісним орієнтирам політики Г. Алієва. І видання Е. Ахундової — портрет величної людини складної епохи.
Людини, яка живе цінностями й розуміє, що над матеріальним є царина духовного. Щоб планета існувала, щоб країна розвивалася, за жодних обставин не потрібно втрачати в собі цього морального камертону, який живить віру в перемогу добра. Рой Медведєв зауважує у своїй статті: «Саме боротьба з корупцією принесла популярність Алієву. У республіці в нього було багато прихильників, але з’явилося й чимало лютих ворогів» (с. 331).
Г. Алієв показаний у дослідженні як людина з місією повернути розвиток Азербайджану до джерел, які формують кодекс любові й національної етики, що полягає в простих, але важливих речах. У книзі чимало філософських міркувань, афоризмів, які розкривають непересічний розум політичного діяча, котрий мав навдивовижу тонке чуття: людини, слова, історії. «Ми з Гейдаром мріяли не про вчителювання, а про те, що станемо художниками» (зі спогадів Довлата Мамедова, с. 46).
Він ніколи не схибив перед своїм народом і своєю епохою, бо мав міцну духовну основу. Таку основу визначає прагнення жити заради інших і прикладом власного життя надихати людей ставати на бік світла, робити добро й відчувати спільне плече у важку хвилину.
У житті Гейдара Алієва були непрості моменти, проте він не занепадав духом, а працював за найтяжчих обставин. І це ще більше переконує в тому, що Гейдар Алієв є обраною Часом людиною, яка мала виконати місію для Азербайджану. Його життя й філософські погляди — матеріал для осмислення й аналізу, оскільки є прикладом жертовної й чесної праці, що не залишилася непоміченою. Г. Алієв був великим тому, що дбав не за себе, а за інших: за свою країну й родину, за батьків і друзів.
Книга Е. Ахундової надихає й переконує, що епохи «формату» минають, а в історії назавжди залишаться ті, хто був прикладом для інших, хто показував напрямок руху, хто підтримував на Дорозі життя. Саме таким був Гейдар Алієв — видатний політичний діяч Азербайджану й творець нової політики в країні.
