Борис Фінкельштейн,
доктор економічних наук, професор,
письменник, постійний автор журналу “Всесвіт”
У науковому й медичному середовищі, а також у засобах масової інформації триває дискусія на тему контагіозності вірусу COVID-19. Категоричних заяв начебто ніхто не робить, оскільки достовірно обґрунтованих даних, як традиційно відзначають, немає.
Однак висловлюються різні думки. Деякі в основному близькі до програм ВООЗ медики й журналісти кажуть про невисокий ризик заражень від вірусів на предметах та поверхнях і за умови дотримання карантинних норм: маски, знезараження рук і навколишньої території, дотримання соціальної дистанції 1,5-2,0 м. Інші припускають, що «підступний» вірус набагато довше живе в повітряному середовищі, особливо погано провітрюваних приміщеннях, а також на різних предметах, яких він (вірус) торкається, зберігаючи високу контагіозність.
Зразу, щоправда, виникає запитання: «А чому їх, цих науково обґрунтованих даних, немає? Час уже, здається, визначитися. Все-таки дослідження коронавірусу провадять давно і в суспільстві існує думка, що і цей коронавірус раніше науковці добре знали. В умовах ретельного замовчування цієї теми підозри можуть тільки наростати. Але якщо вже склалося так, як є, то чому б не висловити власну думку з настільки актуального питання, і не тільки з нього.
Справді, вірус надзвичайно малий, тому повністю ізолюватися від нього людству важко, якщо й не неможливо. Однак у природі навколо нас вірусів достатньо, на думку деяких науковців, природа взагалі жива. Якщо цей вірус новий і наша імунна система поки не захищає нас повністю, просто потрібно знизити рівень впливу вірусу на людину. Тому карантинні заходи, безумовно, допомагають. Але глибина їх уже залежить від вирішуваних завдань і тісно пов’язана з наявністю ресурсів.
До речі, щодо ресурсів: вони створюються в результаті повноцінного функціонування економіки, іншого шляху немає. А отже, такий метод, як повна зупинка економічних процесів під гаслом карантинних заходів, принципово не працює. Так можна померти вже не від вірусу – від голоду.
Рівень запобіжних заходів у планетарному масштабі, безумовно, має бути визначений ВООЗ, але ані раніше, ані зараз цього не сталося. Уся або принаймні значна частина ухвалених рішень була покладена на політиків і органи охорони здоров’я країн і регіонів. Тому кожний «старався», як міг, подивляючись на переляканих сусідів з боку небезпечної хвороби.
Унаслідок таких хаотичних і імпульсивних дій маємо повномасштабну економічну, політичну й соціальну світову кризу. Економічні збитки від неї незмірно перевершать прямі втрати від самої епідемії. Звичайно, недобре говорити про людські життя в економічному плані, але все-таки: людина смертна, це неминуче.
Щорічно на автошляхах у світі гине понад мільйон двісті тисяч людей, але це нікого ще не зупинило від того, щоб сісти за кермо й поїхати на роботу. І автівок поки повністю не заборонили (хоча спроби були). Так ось, і під час пандемії не варто цього робити. Карантинні заходи – будь ласка, але за єдиними правилами, а працювати треба й надалі. Ось ці єдині правила – тут найважливіше. Зараз навіть статистика летальних випадків не одна-єдина, а отже, дані не можна порівняти й неможливо зробити правильних висновків.
Тоді природним чином виникає запитання: а де все-таки специфічні ліки й щеплення? На сайтах ВООЗ і надалі «рясніють» написи, що їх немає. Це така в нас глобальна охорона здоров’я? Так над чим усе-таки стільки років працювали науковці?
Або ви чекаєте, коли більшість населення, мільярдів так приблизно з п’ять, перехворіє й утвориться суспільний імунітет? Боюся, що занадто дорого нам обійдеться таке рішення в усіх можливих сенсах.
Простий і найбільш неправильний метод боротьби з епідемією – це на всякий випадок усе заборонити. Людина – соціальна істота й ізольованою від суспільства бути не може. Ізоляція (тюрма, ув’язнення, заслання) завжди розглядалася як покарання, в будь-якій країні і за будь-якого законодавства.
Так у чому ж завинило все людство?
Чи не в цьому причини численних громадських хвилювань останнім часом? Повний карантин можливий тільки у виняткових випадках в осередках вибухових інфекції, тільки на певний період, з обов’язковим оголошенням надзвичайного або воєнного стану в регіоні. А інакше, вибачте, чим можна пояснити громадськості масове порушення прав і свобод громадян? До речі, саме тому в країнах із демократичними традиціями управління суспільством епідемія протікає набагато важче, ніж у країнах з історично більш авторитарними режимами. Там і борються з нею ефективніше, оскільки населенню не звикати, що керівництво думає за нього, та й традиції покори даються взнаки…
Так ось, доходимо найголовнішого: на жаль, наявна нині світова система охорони здоров’я не пристосована до швидкої та оперативної боротьби з небезпечними епідеміями й потребує реорганізації під контролем громадськості. Це в перспективі. А для того, щоб не вимерти вже від цієї епідемії, потрібно негайно створити під егідою ООН або іншої серйозної міжнародної організації тимчасовий Комітет із надзвичайними повноваженнями й фінансуванням для розв’язання поточної глобальної проблеми, потрібно негайно розпустити його після виконання поставлених завдань. А інакше нас чекає довга епопея без особливих надій на повний успіх.
Не хотілося б нікого лякати, але деякі епідемії смертельно небезпечних захворювань у минулому тривали впродовж століть.
Здоров’я вам!
Барселона, Іспанія
