Мирослава Рудик
КОНРАД ВОЙТИЛА – польський поет, літературознавець, літературний критик і публіцист. Віце-президент Фонду імені Славомира Мрожека. Лауреат численних літературних конкурсів, зокрема кількаразово був номінований до Мистецької нагороди міста Щецін і двічі був лауреатом літературної премії Західнопоморського воєводства «Янтар» (2019, 2021). Стипендіат Міністерства культури і національної спадщини Польщі (2021).
Автор семи поетичних збірок, зокрема «З двох зол вибираю любов» (2000), «Вільна любов» (2002), «Фатальні вірші» (2004), «Може, Боже» (2010), «Чорний водевіль» (2013), «Знак за питанням» (2017) «Під червінь. 111 віршів» (2019), «Скерцофренія» (2023), а також «Реверсі. Літературні розмови» (2014) і монографії «Анти-антихрист? Релігійний Воячек» (2021). Співавтор книги про Рафала Воячка «Не ті часи. Невідомі твори» (2016) та альбому «Був, є» (2021). Вірші Конрада Войтили перекладені на англійську, німецьку, чеську, українську та словенську мови.
Окрім цього Конрад Войтила має науковий ступінь доктора гуманітарних наук в галузі літературознавства. У Щецінському університеті навчає студентів письменницькій майстерності. У 2021 р. як багаторічний фахівець у сфері радіожурналістики створив університетське радіо NiUS Radio i зараз очолює Центр медіаосвіти та інтерактивності Щецінського університету.
Творчість Конрада Войтила інтелектуальна й глибоко емоційна одночасно. Кожна книга – це окрема історія, написана пережитим життєвим досвідом, осмисленим в добірних метафорах. Сам автор зізнається, що праця зі словом є його внутрішньою потребою. Поміж численних справ, професійних обов’язків і життєвої рутини приходить такий момент, коли конче потрібно сказати щось літерами на папері. «Я пишу, більше логічно, з точністю, ніколи не працюю над текстом ще в емоціях. Іноді я дозволяю фразі вести мене, а потім перевіряю, чи мала вона сенс. Мої книги концептуальні, деталізовані. Я намагаюся, щоб ніщо не відбувалося випадково. Вірші складені за певним шаблоном, завжди створюють якусь більшу розповідь. Їх можна, звісно, читати вибірково, але певні значення можна розкрити лише після прочитання усього твору в тому порядку, який я встановлюю», – розкриває свій творчий процес Конрад Войтила.
Сьома збірка віршів Конрада Войтили «Скерцофренія», яка побачила світ влітку 2023 р. є логічним продовженням творчої історії письменника. Теми сенсу буття, втрати, смерті, заплутаних почуттів, ритуалів, що мають символічне значення, ще глибше підкреслена фатальністю людського буття, пошуком в ньому себе і відлунням авторського «Я» у різних експерементальних формах і засобах. Поетичні твори з цієї збірки пов’язують різні контексти, різні світи – світ реальний, творчий, потойбічний, апелюють, як до логіки осмислення сказаного через поетичне слово, так і до сильного емоційного впливу за допомогою візуальних, слухових, дотикових образів. Місточком до об’єднання цих світів в єдине ціле стають створені через автора метафори, новословотвори, через які народжуються нові сенси сприйняття світу.
Сама назва книги «Скерцофренія» є неологізмом, що складається з двох частин «скерцо» як частина музичного твору, що бере початок з менуета і має дещо жартівливий тон і грайливий характер, і друга частина «френія». Поєднання цих частин є дуже співзвучне шизофренію і вказує на психічне захворювання, але служить авторові як засіб травестування типового визначення розщеплення особистості. Жартівлива мелодія і важка психічна хвороба складають певний мовний код, утворюючи нове поняття. Адже скерцо – частина великого музичного твору, такого як симфонія чи соната. Термін має багато відтінків, і його перші документовані використання відзначалися ще в епоху бароко. Ця частина назви вказує на внутрішню ритміку та естетику поетичного слова, інша ж на розчленування та навіть розірвання природніх зв’язків, що теж помічаємо і на мовному рівні, що створює своєрідний авторський поетичний код. Це відкриває можливість літературного розшифрування внутрішніх міцно зашифрованих кодів, що містять у собі вектори незнаних поворотів, висвітлюючи постійну унікальність життя. Все це підсилює сприйняття текстів на рівні розуму і серця, підсвідомості. Гра словами і вміння поєднувати видимо неспівмірні речі є надзвичайно захоплюючою пригодою у світі творчості Конрада Войтили.
В однойменному вірші «Скерцофренія» поет створює вражаючий образ конфлікту світла та темряви, реальності та фантазії. Метафори тут допомагають відтворити стан розщеплення свідомості, роблячи вірш невимовною подорожжю по лабіринту людської душі, надаючи їй музичного супроводу:
«Дим і скерцо. Трагічні ігри. Інтермеццо
та ноктюрни. Весільний марш і похоронний біг
до самого берега. Немолоді дівчата та невинні вдови».
Розчленування за концепцією співназви книги спрацьовує на рівні автономних слів-образів, що нівелюють усталені значення слів і виразів, а надають нового забарвлення, слугують новим вбранням для вираження почуттів. Наприклад «стінка плачу», чи «сповість», «безслів», «по чуття», «вміє, ранить», що польською звучить «умирання», які навмисне створені автором для розпаду структур зовнішньої реальності в самому тексті віршів, а сворюють нові сенси.
У «Примхах» поетові вдається вразити читача глибокою рефлексією про природу життя та його непередбачуваність. Використання метафор і асонансів у цьому вірші створює унікальний ритм, який допомагає перенестися у світ поетичного твору:
«Живі полум’я Едди ніколи
не перестануть захоплювати, як саги
брехні, тритони і дисонанси.
Точно сприймаєш за зло
всю армію кеннінгів і асонансів,
що посилаю проти тебе».
У вірші «Пошуки» вражають своєю інтенсивністю та різноманіттям образів. Метафори тут немовби танцюють, створюючи враження, що читач перебуває в вирі справжньої подорожі через лабіринт поетичної уяви:
«Ти тут не знайдеш нічого доброго,
Тільки промені темного світла;
В’язку думок – сльози, задуху,
Тумани, що сонно приховують
Фантоми і дивакуватість подій.
Тому зітри те все, що тобі являється,
Щоб не можна було сказати,
Що мені далеко до тебе.
І щоб не було так,
що й тобі до мене глибоко
аж надто».
Вірш «Що проти» вражає своєю простотою та глибиною змісту. Відчуття протистояння та боротьби оформлено автором метафорами, що стають яскравими пензлями на полотні поетичної картини:
«Ми вирушаємо
у цю подорож без життя.
Ще ми уявляємо себе,
що якось тримаємося.
Ми не пускаємо нікого.
Ми не впускаємо
до себе думок,
що все це перетворюється в пісок.
Що це все
проти нас».
«Вміє, ранить» – це вражаючий вірш, який розкриває внутрішній світ автора через метафоричне вираження його страхів і турбот. Здатність метафор тут ранити, як ніж, надає віршеві глибини та експресії:
«Цей ніжний страх, як відчайдушний під лопаткою
простою кладкою без рук – несу тобі з пункту
а до бе; з висоти ту смерть приношу».
Поетичний твір «Пустка після витівки» – це емоційна подорож у світ втрат та страху розлуки, втілення почуттів у символічних образах. Куля скорботи, що котиться, як лавина, визначає внутрішній конфлікт і прагнення знайти зв’язок між минулим та теперішнім. За допомогою влучних метафор та майстерно вибраних слів, поет передає внутрішній світ та свої переживання:
«Вже боюся, як це болітиме без тебе.
Тіло перетворюється в прах. Пустка –
у витівку».
У вірші «Кода», митцеві вдається створити портрет реальності, де нові звички і старі провини взаємодіють, а «знайома кода» підкреслює невпинність рутини і невидимий зв’язок з творцем, за яким відчуваємо глибоку тугу:
«У безцарстві літер, у ряді пауз. У глухому
трелю дзвінка, у грі на вичікування.
У прогалинах в літописі. Слід Бога, що минув».
Як можемо помітини, вірші Конрада Войтили, міцно переплетені символікою та майстерністю виразу, пропонують читачеві поглиблене відчуття суті втрат, пустки та безкрайньої туги. Ці вірші насичені метафорами та вдало підібраними словами, створюють атмосферу глибокого емоційного переживання. Автор здатен вражати і залишати читача здивованим своїм вмінням висловлювати почуття та думки у надзвичайно красивий та водночас незвичний і навіть провокативний спосіб.
У кожному вірші Конрада Войтили метафори не тільки прикрашають тексти, створюючи певну авторську естетику мови, але і стають ключами до розуміння глибоких емоційних та філософських рівнів поезії. Ці поетичні твори запрошують читача відкривати для себе нові пласти значень і надають можливість глибше осмислити та переосмислити світ та власне існування в ньому. Тому можна стверджувати, що творчість Конрада Войтили – це новаторське прочитання життя через музику ритмів і молекулярне розчинення в образах.
