Аттіла Йожеф і натхнення Ласло Фьольдеша

Якими б бездоганними монолітними брилами на виглядали знакові фігури у мистецтві, вони завжди синтетичні. Як та краплина дощової роси, досконала, але не самодостатня, у якій відбивається і сонце, і небо, і весь навколишній світ, і навіть відомості про хімічний склад хмари, з якої вона випала.

Йдеться наразі не про Аттілу Йожефа, а про людину, яка спонукала мене звернути увагу на цього поета, про Ласло Фьольдеша – легендарного «Hobo», «волоцюгу» угорської і світової рок-сцени, голос та обличчя культової без лапок групи Hobo Blues Band, який давно вже переріс і свій волохатий міф, і (слід визнати, дуже широкі) рамки блюзу й рок-н-ролу. Ця команда, яка в 1980-ті роки дозволяла собі глузувати з великих, теж без лапок, угорських рокерів з Omega й Locomotiv GT, в 1982-му включила пісню «A hetedik» – «Сьомий» – на вірш Аттіли Йожефа до розкішного альбому «Oly sokáig voltunk lenn», а в 1998-му видала цілий альбом «A hetedik», всі тексти в якому належать цьому поету.

Аттіла Йожеф, який за життя мав імідж і душу такого собі «їжака», геніяльного й колючого, незручного, нестерпного, нещасливого, і не робив щасливими тих, хто був близьким з ним, але світив їм за життя й після смерті, загинув у віці 32 років (1905-1937). Ласло Фьолдеш, дякувати Богу, живий і творчо фертильний; він благополучно пережив творчу «кризу середнього віку», струсив машкару, що чіпляється до артиста, а надто рокера, і другу половину свого життя не розкидав, а збирав каміння; не заперечував з юнацьким запалом спадщину попередників, а дбайливо складав і досі складає докупи зроблене його геніяльними співвітчизниками, які формували цього нечемного хлопця рок-н-рольних часів. А це й були і ті ж самі Omega, і, великою мірою, Аттіла Йожеф. Дуже великою.

Ласло Фьольдеш наче спокутує почуття провини перед тими, хто не виявив досить обачності дожити поважного віку: три альбоми Hobo Blues Band присвячені трьом світовим геніям – Джиммі Моррісону (The Doors), Володимиру Висоцькому та Аттілі Йожефу. Кожен з них мав «божу іскру», і кожен згорів від неї. “Поет Божою ласкою”. Так казав про Аттілу Йожефа, презентуючи першу збірку нікому ще не відомого автора, угорський поет Д’юла Юхас.

Поет – це мова. Угорська мова, географічно розташована між слов’янських, германських і романських, унікальна й чужа для всіх без винятку сусідів; кожен угорський письменник чи поет так чи інакше б’ється у клітці мови свого народу з мінімальними шансами на світове визнання. Про це писав у некролозі на смерть Аттіли Йожефа інший письменник з угорським корінням і світовим ім’ям, здобутим завдяки його книгам англійською – Артур Кьостлер: «Дуже неохоче і з великим ваганням я насмілюсь стверджувати – почасти тому, що це може здатись надмірною поблажливістю, почасти тому, що читач не зможе цього перевірити – що Аттіла Йожеф, про якого світ ніколи не чув досі і навряд чи багато почує тепер, який кинувся під потяг на 47-й паралелі – що цей Аттіла Йожеф був одним з найбільших європейських ліриків. Ідіотичне почуття обов’язку змушує мене висловити це переконання, хоча в цьому немає ніякої користі – його мертві поеми залишаться німими, а потяг не зупиниться».

Угорська мова стисло-виразна, ніби скомпресована, здатна передати глибину почуттів за мінімального обсягу, але з усією можливою фонетичною гармонійністю. Мелодійність угорської мови прекрасно чути в музиці – будь то народна музика, класика, оперета, рок чи навіть поп, вона завжди потужна й вишукана. Музика Ласло Фьольдеша зробила диво з віршами Аттіли Йожефа для не-угорського слухача – вони перестали бути німими для іноземців. Ці тексти хочеться розуміти.

Аттіла Йожеф був новатором в поезії, сміливим експериментатором, використовував «камінчики» угорських слів для побудови прекрасних конструкцій – іноді класичних за формами, іноді геть модерністських. Дехто порівнює його з Маяковським. Це вірно з боку суто поетичного, якщо взяти раннього Маяковського. Але невірно з точки зору соціяльної.

Аттіла Йожеф теж був «ліваком». Але Маяковський – богема, а Йожеф – люмпен, безбатченко, безхатченко, саме ім’я якого було для нього кармою: ім’я великого вождя гуннів для миршавого хлопчика, за якого нікому вступитися.

«Який ти Аттіла, ти Пішту» – глузував з ньому хазяїн, в якого той працював в наймах. Комунізм Маяковського був комунізмом правлячої партії; комунізм Йожефа – нелегальним комунізмом голодного мешканця пролетарського кварталу. Його змусили піти з Сеґедського університету за вірш «Чисте серце»:

«Не знаю ні тата, ні мами, ні бога, ні рідного краю, ні свого порога…
Двадцять років – все, що мав – двадцять років я б продав.
А якщо не куплять так, диявол візьме за п’ятак.
З чистим серцем я піду. Можу й вбити за їду».

Образа за це назавжди залишилась в його серці. «Я вчитиму цілу націю, а не шкільну генерацію» – написав він перед самою смертю, хворий нещасний геній, з яким панькались, лікували, допомагали – але не розуміли.

Він загинув в містечку Балатонсарсо – не просто під колесами потяга, але під тягарем складених у віршовані рядки слів та почуттів. Це, здається, добре зрозумів автор монументу на місці його смерті… Йому було боляче жити. «Nagyon fáj» – «Дуже боляче» – один із кращих його віршів.

А живого Аттілу Йожефа можна побачити й почути на сцені будапештського театру. Його грає Ласло Фьольдеш. Віддає борг.

Сьомий

Того, хто у світ приходить,
мати сім разів народить!
Раз – в палаючій хатині,
Раз – в покинутій церквині,
Раз – у крижаній водиці,
Раз – у заростях пшениці,
Раз – між хворих у дурдомі,
Раз – між свині, на соломі.
Та чи не вистачить шести?
Ні, сьомим маєш бути ти!

Якщо ворог пред тобою –
Станьте семеро до бою.
Той, хто прагне до роботи,
Той, хто завше жде суботи,
Той, хто слово ніс народу,
Той, хто в воду йшов без броду,
Хто в пожежі не спалився,
Молитвами захистився,
Але їм не перемогти.
Тож сьомим маєш стати ти!

Щоб за жінкою впадати,
Треба теж сімох подати.
Хтось до серця слово скаже,
Хтось їй гаманець покаже,
Хтось задурить молодицю,
Хтось полізе під спідницю,
Хтось знайде від тіла клямку,
Хтось приборкає біглянку,
Як вовки, не підійти!
Та сьомим маєш бути ти.

А коли діла не згірші –
Семеро, римуйте вірші.
Той, хто в скляній вежі жиє,
Той, хто в царській ложі скніє,
Той, до кого небо мовить,
Той, хто сам словами вловить,
Хто свою лікує душу,
Хто щурів руками душить.
Мудреці й пройдисвіти –
А сьомим маєш бути ти.

І якщо коритись долі,
нас сімох зариють в полі.
чи смоктав ти цицьку білу,
чи лапав ти дівку милу,
чи жбурляв миски порожні,
чи збирав сумки дорожні,
на трьох роботах розривався,
чи на місяць задивлявся:
Надгробком стануть вам світи!
А сьомим маєш бути ти!

Шаленій!

Ти шаленій. Не бійсь. Свободи шал –
Лиш божевілля, голий ідеал,
Запертий, мавпою, за сміховинні грати,
Які людині годі розірвати.

Ти шаленій. Адже добро і світ –
Лиш маячня, і хто цього благає,
Тому це смутком на серце лягає,
Як в руслі річки намулу наліт.
Ти шаленій. Нехай це буде різко –
Все ж ризикуй, бо час підіб’є риску
Несамовито, як раптовий стріл,

Коли в словах уже немає правди –
Ти гарний, вільний, впевнений і вправний.
І вже чекає поминальний стіл.

З угорської переклав Віктор Сердюк