Богдан Михайлишин (Канада)
Про плаґіат в українській науковій тусовці не буду, а от у власному признаюся: у заголовок цього тексту я “вкрутив”, ледь граматично змінивши, два перших слова із назви старого відомого та цікавого детективного фільму “Це солодке слово – свобода!” Мої ровесники – і я – його дивилися по кілька разів, і він цього вартий.
Про фільм теж не буду, бо є досить. А от один його момент підкреслю. У кінці 60-их після державного перевороту в одній із південноамериканських країн до влади приходять військовики, а за ними – хвиля арештів. Ув’язнюють навіть сенаторів. Підпільники розробляють план звільнення їх, який ціною тривалих неймовірних зусиль вдається здійснити. Забігаючи наперед, з острахом і болем загадую, щоби до звільнення заручників не доходило знову, бо у сучасну політичну матрицю сценарій вкладається гладенько.
Продовжу, однак цікаво не буде; радше розгублено-страшнувато. Твій письмак, шановний читачу, майже кладе голову на плаху, що ситуація ґіпотетично може повторитися. І в дуже осягальному майбутньому. Впевнений, що ерудованим читачам цього часопису ширші коментарі зайві. Позаяк підстаркуватий автор ані політик, політолог, ані футуролог, ані фахівець із вже нероздільного клубка суперскладних і модних технологій, який останні надцять літ називають штучним інтелектом, він поблажливо-інерційно дозволяє собі називати цей сплав науково-технічним прогресом.
У ньому переплелися просто диявольська еквілібристика головно технічно-прикладних знань і вмінь, комерційної безстрашності, повного більш ніж роздвоювання поглядів, спосіб мислення а навіть стилю життя, зокрема на виховання молоді, відчайдушність ризику і безсумнівна бізнесова авантюрність, ледь вловимі грані між чимось законним і незаконним, фантастичні герці кіберполіції з кібершахраями, острах пересічних громадян віртуально платити за комунальні послуги, щоби не позбутися принаймні частини заощаджень, постійні стреси служби безпеки всіх можливих державних і інших структур, позаяк тривають постійні спроби зламати мозкові центри навіть оборонних та розвідувальних відомств найсильніших країн світу. Ба більше, розширення та зміцнення цього вже десь позалюдського синтезу виходить за межі планети. І цілком може вийти з-під контролю homo sapiens. Чи справді sapiens? Спробую коротко.
При всіх очевидних зручностях, що його приносить науково-технічний прогрес, безсумнівними є вкрай загрозливі його негативи. Від фальсифікування, скажімо, документів, грошових знаків та предметів мистецтва до слізних петицій та навіть віртуального збирання грошей калікам війни. Узалежнення від т. зв. ґаджетів дорослих і розмаїті державні та провінційні різногалузеві дослідження та сімейні драми щодо дозування та формування певних технічних коридорів на послуговування електронікою дітям і підліткам. Суттєве розширення т. зв. фобій, загрозливих психічних відхилень, поява нових психічних хвороб. Неймовірні технічні можливості, навіть дегуманізація людства: непристойного майже нема, а недозволене все маліє. І це чи не скрізь. Воланням допомогти слід вважати введення понад сім років назад Міжнародного дня захисту персональних даних, що, вважаю, рівносильне білому прапорові на полі бою. Бо це благання допомоги державних мужів, хоча ситуація вже виходить і з-під їхнього контролю. День без вдалої спроби “хакнути” Бундестаг, Верховну Раду, Пентагон, Сейм, Сенат тощо вже слід вважати щасливим.
Останнім часом, а точніше з початку виборчої кампанії у США, у публіцистиці зростає частотність слова критичність та його частиномовних похідних. Найчастіше пов’язую його із синонімністю до сталих словосполучень критична маса (чогось, у т. ч. й метафорично), точка неповернення (у переносному значенні), і – не здивуйтеся – суттєве зміління здорового глузду та навіть зниження інстинкту самозбереження.
Підстава для появи цієї перестороги з’явилася майже відразу після другого пришестя у США. На початку 2000-х дуже обдарований, неймовірно цілеспрямований, самовбивчо ризиковний і брутально нахабний молодик увірвався у великий бізнес і вже по кількох роках примусив про себе заговорити. Про це є чимало. Зверну увагу на його довгу, затратну, але винятково наполегливу серію зусиль, якщо дуже загально, з освоєння космосу. Допускаю, що ця унікальна (тут це латинізм радше не має позитивного значення) особа ставила собі триєдине завдання: започаткувати ґіперприбутковий бізнес, налагодивши можливе сполучення з іншими планетами сонячної системи, дуже ретельно прицілитися у Червону планету з лише їй відомою метою, і зацікавити своїми архіпланами принаймні когось із сильних світу сього. Технічні невдачі, які неминуче трапляються, його ніколи не розхолоджували.
Започаткувати комерційні космічні подорожі було справою кільканадцяти років. І метою стало не стільки заробляння грошей, як наукові, майже незгадувані дослідження. Відомі, впізнавані, у тому числі й екранні особи, які там побували, шліфували тонко продуманий маркетинговий блиск медалі. Окупність польотів головною метою не була.
Градус міцніє, зміщуючись у залучення до цього меґабізнеспроекту популярних телеведучих, дружин і наречених мільярдерів, різних політичних активісток, зірок кіноіндустрії, що розкручуватиме його ще гучніше. Маю стійке відчуття, що у перспективі це має бути свого роду хадж престижу чи не кожного багатія та можновладця.
Допускаю, що не стільки астрономічна сума у президентську кампанію та маркетингова впізнаваність жертводавця, що, звичайно, зробили свою справу у друге пришестя, були головними факторами його просто карколомного політичного злету. Важливішими були його авантюрність, нестандартність, навіть десь некерованість і нахабство, а також величезне, суттєво науково просунуте і просто фантастично інтриґувальне зацікавлення планетами сонячної ґалактики. Звіряче нутро підприємця відразо ж дало сигнал ще тільки обираному, а не обраному, що якщо б цим вміло скористатися, то цим безсумнівно можна залишити позаду Китай та Росію. Чуття комерсанта заквапило до рахування прибутків від екзотичних супердорогих і поставлених на конвеєр подорожей. Просто непереборне прагнення вершити чужі долі давало відчуття, що там можливо влаштовувати навіть резервації непотрібних і неугодних; прецеденти на цій півкулі були. А от таке собі ґвантанамо за тридев’ять земель, переплетене із архіцікавими бізнеспроектами – це звучить привабливо. Вважаю, що це стало перепусткою політикові-неофітові у коло дуже близьких господареві Білого Дому осіб і навіть міцно усадовило його праворуч. Дует пустився у плавання вже у листопаді 2024, ще до інавґурації.
Допускаю також, що досвідчені та розважливі ешелони навіть дуже високих управлінців Білого Дому побоюються, що меґарозумне, надто пéщене та інколи некероване дитя невзабарі перестане слухати татуся. Вони не можуть не пам’ятати відомого та мудрого вислову “Гроші мають бути слугою, а не паном”.
Березневу промову господаря Білого Дому у Конгресі США аналізували зусібіч, головно її політичні аспекти. В узагальненнях підкреслювали, що там не бракувало ні недипломатичності, ні авантюрності, ні застрашувальності,. Це драконівські мита (Канаді за непокору на дещо вже й 50%), знову пропозиція ґренландії приєднатися до США, повернення у власність Панамського каналу та ін. Кінцевий пункт списку звучав, однак, некатегорично – продовження освоєння космосу та встановлення американського прапора на Марсі, – проте інтуїція мені підказує, що це last but not least. Цим буде безроздільно керувати із безконтрольними повноваженнями найвідоміший технократ, найбагатша особа світу і водночас новоспечений і нерідко інфантильний управлінець з просто крокодилячими апетитами. Штучний розум у руках молодих самозакоханих голодних необмеженої влади технократів може стати важелем не лише виважених рішень. Космічні відстані та перспективи спричинять бажання космічних впливів, грошей і влади. Такі вже й тепер архаїзми як традиційна культура, мораль, ґуманізм відіпхнуть на заґумінки ще далі. Ще недавно надійний та сильний сусід шантажує світ армаґедоном.
Чи не найефективнішою протидією, переконаний, є бити в усі дзвони, цілому світові про загрозу сповіщаючи. І тут нещодавній заклик Українського ПЕН, адресований письменникам світу, дуже доречно започатковує дієві, чи не єдино логічні та цілком правові форми спротиву новостворюваним режимам. Рух опору має заполонити світ, якщо він хоче існувати. Маю певність, що він набиратиме на силі на всіх континентах.
А свого роду схваленням розпочатого та все відчутнішого спротиву сваволі Білого Дому прозвучали з уст двох дуже відомих моїх нинішніх краян. Це Марк Кóрні, якого 9 березня обрали новим очільником Ліберальної партії, а 14 березня Прем’єр-міністром країни, та колишній Прем’єр-міністр Жан Кретьєн. Перший сказав, що “the U.S. has become a country we can not longer trust” Другий же кинув репліку новому і такому впізнавально-осоружному вже новому управителеві США: “Stop this nonsense!” Дуже хочу, щоби цей заклик був підхоплюваний у світі якомога ширше та голосніше. Хотів додати хоча б наприкінці мажорну нотку. Не виглядає, що така прозвучить найближчим часом. Єдиною втіхою є стара як світ мудрість, що ніщо не вічне під сонцем.
Маю певність, що коли ера нинішнього правителя з його технократами все ж завершиться, то політики, політологи, соціологи, історики будуть глибоко аналізувати, як до такого політико-тектонічного зсуву могло дійти. А представники певних розділів права будуть вдосконалювати комплекс президентських виборів. І це мав би бути різногалузевий солідний проект. Як відомо, історія вчить, що історія…нічого не вчить.
Замість висновків… Все очевидніше, що економічні, політичні та військові блоки втрачають свою вагу. Реалії життя змушують чи не кожну країну дбати про власну безпеку та виживання. Науково-технічний прогрес не мав би слугувати головно комфортові та розкоші навіть мільйонів, якщо від голоду, браку води, стихійних лих, все загрозливішого забруднення довкілля, збройних конфліктів і наджорстоких воєн потерпають мільярди.
Цей все модніший так званий штучний інтелект скерований передусім на вдосконалення військово-шпигунського напряму. На превеликий жаль, надсучасні дрони та ракети на фронті вже стали його пріоритетом. Поки є стільки клопотів на Голубій планеті, чи варто зосереджуватися на такому фантастично коштовному пригляданні до Червоної?
