Двадцять другого квітня членкиня польського Сейму Малґожата Ґосевська передала прокурорам Міжнародного кримінального суду в Гаазі текст своєї доповіді, в якій ідеться про воєнні злочини російських військових, скоєні ними в Україні.
Учинок польської парляментарки відкоментувала в чеській газеті Lidové noviny відома публіцистка, колишня дисидентка і заступниця міністра внутрішніх справ за президентства Вацлава Гавла – Петрушка Шустрова. Пропонуємо її коментар в перекладі Миколи Шатилова.
Петрушка Шустрова
Земний уклін пані Малґожаті!
«Україну пустили в непам’ять», – сказала собі одна добра душа. Я з нею цілком згодна, а тож і не можу не вітати того, що саме читаю. А читаю я доповідь «Російські воєнні злочини в Україні (2014)», яку мені та добра душа надіслала.
Сто п’ятдесят сторінок – то є наслідок вельми клопітної праці багатьох людей (переважно колишніх слідчих), що їх згуртувала навколо себе польська парляментарка Малґожата Ґосевська.
Земний уклін пані Малґожаті!
Польські слідчі, не мавши жодної підтримки з боку місцевої влади, перепитали в Донецькій та Луганській областях сотні свідків й сотні жертв воєнного злочинства, а відтак уклали істотне проймай-душу-холодом звіт про те, що коїла в Україні року Божого 2014-го російська вояччина.
Чому «воєнного» злочинства? Тому, наголошує Малґожата Ґосевська, що в Україні геть-то не громадянська, як уважає частина західніх аналітиків, війна. На користь свого «не» вона наводить такі чинники: в боях на сході України брали участь військовики Російської Федерації (РФ) з важкою бойовою технікою; українських бранців допитували аґенти Федеральної Служби Безпеки та Головного Розвідувального Управління РФ; українців заполонювали й поза зоною бойових дій – на теренах РФ.
У доповіді не знайдемо імен та прізвищ потерпілих. Згадано їх під літерою П (прецедент) і числом. Але особу того чи того злочинця польські слідчі намагалися з’ясувати. Далеко не завжди їм таланило. Часто жертви не знали і не могли знати того, хто їх катував. Пригадували клички, змальовували зовнішність або висловлювали здогад про походження ката з того чи того російського міста.
Читаю і стає мені зле. Ось свідчить П-17: «…обмотали мене українським прапором, насадили на голову слухальця, пофарбовані в українські синьо-жовті кольори (позалишалися в Донецьку після Евро-2012), і висадили з авта на якійсь вулиці. Перехожим пояснювали, що я вбивця, бо координувала стрільбу по цивільних об’єктах». Розповідь жертви доповнює світлина: прив’язана до ліхтарного стовпа жінка, осатанілий натовп плює на неї й копає ногами в живе тіло.
У доповіді є й жахніші свідчення: про те, як перебігали «несправжні» розстріли, про те, як брали на тортури електричним струмом, про те, як багнетами й ножами пробивали піддопитним українцям ноги… На тлі такого мордування голодом й утримання бранців по середньовічних глибках – то вже, сказати б, дрібнички.
Насамкінець мушу, конче мушу повторити: «Земний уклін пані Малґожаті Ґосевській!».
Підготував Микола Шатилов (Прага)
