Незадовго до «історичного» референдуму 17 березня у СРСР «Вашінгтон пост», одна з найвпливовіших і найбільш поінформованих щоденних газет США, надрукувала міркування професора Збігнєва Бжезінського з цього приводу. Нагадаймо, що проф. Бжезінський, колишній помічник президента з питань національної безпеки в адміністрації Дж. Картера, а нині радник Центру стратегічних і міжнародних досліджень США,— автор багатьох наукових праць, присвячених проблемам СРСР та країн Східної Європи. Розділи з книги «Великий провал: зародження і смерть комунізму у XX сторіччі» «Всесвіт» має намір опублікувати наприкінці року. А тим часом познайомтеся з прогнозом відомого радянолога, який (прогноз) має безпосереднє відношення до майбуття суверенної України. Стаття подається з незначними скороченнями.
Збігнєв БЖЕЗІНСЬКИЙ
ТАЙВАНСЬКИЙ
ВАРІАНТ
Чи буде збережено Радянський Союз?
Референдум, певно, не розв’яже у Радянському Союзі національного питання. Скоріше за все, він навіть загострить його. Викристалізовуючи роз’єднання і поглиблюючи антагонізми, він водночас може дати Горбачову той, сказати б, фіговий листок напівзаконності, що виправдає в разі потреби політичні репресії проти надмірних вимог самовизначення. Деякі радянські представники, виступаючи, зокрема, перед американською публікою, вже проводять аналогію між Горбачовим і Лінкольном, стверджуючи, що збереження «Союзу» — законний обов’язок Горбачова.
Ці радянські представники, однак, схильні ігнорувати докорінну відмінність між Сполученими Штатами і Радянським Союзом: етнічна розмаїтість Сполучених Штатів грунтується на індивідуальній основі, а Радянського Союзу — на національній. Різні народи Радянського Союзу, які складають майже п’ятдесят відсотків всього населення СРСР, мають своє історичне коріння, живуть на своїй території, розмовляють переважно своєю рідною мовою, іноді сповідують різні релігії і сповнені почуття національної самосвідомості. Нічого спільного з Америкою. Єдине можливе порівняння — з імперіями минулого, оскільки Радянський Союз є не що інше, як остання світова багатонаціональна імперія.
Ключове питання майбутнього полягає в тому, як саме здійснюватимуться перетворення у Радянському Союзі — силовим шляхом чи на засадах компромісу. Інтереси миру у всьому світі вимагають, аби процес імперського роз’єднання відбувався якомога спокійніше. Це накладає на Сполучені Штати особливу відповідальність.
Водночас зрозуміло, що не в американських інтересах загострювати конфронтацію з Москвою з приводу самовизначення радянських народів. Пряме зіткнення не лише заздасть шкоди радянсько-американським відносинам у сферах, де вони мусять бути стабільними і дедалі ліпшими, а й не допоможе вирішити національного питання у самому Радянському Союзі. Замість здійснення національних прагнень таке зіткнення може викликати нову Велику Російську хвилю репресій.
Натомість Сполучені Штати мають проводити двоїсту політику. З одного боку, ми маємо підтримувати нормальні дипломатичні відносини з Радянським урядом у Москві. А з іншого — всіляко сприяти зміцненню наших взаємозв’язків з тими національними республіками, які протистоять комуністичній ідеології й тягнуться до справжньої незалежності. Йдеться про те, щоб посилити їхню впевненість і суспільну ідентичність, а також поступово піднести їх міжнародний статус.
Для цього існують два специфічні шляхи. Щодо балтійських республік, то Сполучені Штати вважають їх суверенними де-юре: ми відкидаємо насильницьку анексію цих країн Москвою 1940 року. Однак уряд США не хоче йти далі визнання де-факто їхніх теперішніх некомуністичних урядів, оскільки Радянська Армія та міліція ефективно контролюють територію балтійських країн. Звідси випливає, що Сполучені Штати практично не мають можливості встановити з ними дипломатичні відносини з огляду на неминучий радянський спротив.Це переконливий аргумент. Ми не можемо нехтувати той факт, що Радянський уряд легко перешкодить будь-якій Спробі відкрити американські посольства у балтійських республіках, спричинивши тим самим непотрібну конфронтацію. Але оскільки Сполучені Штати не визнають включення цих республік до складу СРСР, дипломатичні місії Литви, Латвії та Естонії продовжують нормально функціонувати у Вашінгтоні. Ці три балтійських представництва мають статус дипломатичних місій через те, що перед другою світовою війною малі країни посольств не відкривали, їхні представництва були на рівень нижчими. По війні від такої практики відмовилися, і нині усі країни представлені посольствами.
Той факт, що Сполучені Штати не тільки терплять, а й визнають представництва Литви, Латвії та Естонії як дипломатичні місії у Вашінгтоні, зробився б символічним і знаменним, коли б США повідомили балтійські країни, що від них чекають піднесення цих представництв до статусу посольств. Такий крок цілком відповідав би нашому юридичному визнанню цих країн і водночас не спричинив би труднощів з фактичним визнанням їх урядів, навіть якщо вони ще не готові повністю прийняти американські посольства на своїй території. І ще одна важлива заувага. Оскільки Радянський уряд мусить змиритися — і фактично змирився — з тим, що балтійські республіки мають дипломатичні місії у Вашінгтоні, йому доведеться проковтнути і той факт, що ці представництва нині розглядаються нами як посольства.
Напевне, така ініціатива не розв’яже питання, як і хто представлятиме Америку у балтійських республіках або яким чином розвивати їм свої стосунки з іншими радянськими республіками, котрі йдуть шляхом незалежності. А проте й тут існує добрий прецедент для перехідної угоди.
На початку вісімдесятих років, після того, як США визнали Китайську Народну Республіку єдиним урядом Китаю, і Конгрес США прийняв так званий Тайванський акт про взаємовідносини. Згідно з цим актом Сполученим Штатам дозволялося заснувати на Тайвані «інститут», який би представляв американський народ у стосунках з народом Тайваню. Ця, сказати б, приватна установа насправді мала усі необхідні атрибути дипломатичного аванпосту. Спірне питання прямо не порушувалося, тож китайський уряд протягом багатьох років просто ігнорував цю реальність.
Таким чином, безумовно, варто прийняти подібний акт, який дав би можливість заснувати інститути США на приватній основі у декотрих незалежно мислячих неросійських столицях. А це спонукало б їхні уряди відкрити аналогічні інституції в нас. і Цим самим був би зроблений важливий крок до нормалізації відносин з народами Радянського Союзу, які проголосили суверенітет. Крок, що сприяв би водночас поширенню плюралізму всередині Радянського Союзу, зміцненню міжнародного статусу неросійських республік і не суперечив би американському розумінню самовизначення.
І нарешті, США мусять зважити на дуже просту, але вирішальну тезу: демократизація у Радянському Союзі стане можливою лише тоді, коли Кремль надасть неросійським народам право самовизначитися. Відмова у цьому неминуче призведе до репресій, а репресії несумісні з демократією. Одне слово, настав час сказати, що поняття демократичний Радянський «Союз» — це оксиморон (поєднання несумісних означень — Перекл.).
«Вашінгтон пост», 4 березня 1991 року
З англійської переклав Валентин ПАНЬКО
