З англійської переклала Дар’я Москвітіна
Хай як це парадоксально, але Стретфорд-на-Ейвоні як такий нічого особливого собою не являє. Сьогодні він є значно більш периферійним містечком, ніж у ті часи, коли Шекспір вирушав звідти, щоб зробити кар’єру в лондонському театрі: тоді через Стретфорд проходили важливі наземні та водні маршрути, а відтак – шляхи всіх мандрівних театральних компаній. Проте, завдяки світовій славі Шекспірового слова, Стретфорд став об’єктом масового всесвітнього паломництва.
Попри те, що немає сьогодні жодного міста, де був би так погано розвинутий громадський транспорт і яке було б настільки відверто посереднім майже в усьому (один стретфордець колись сказав мені: «Якби не Шекспір, ми були б другим Банбері»), тут можна зустріти величезну кількість освічених людей з різних країн.
Саме тут у щоденних справах навдивовижу легко забуваєш про Шекспіра, на якому, власне, і тримається стретфордська слава. Важко уявити собі місцевість, яка була б більш філістерською та провінційною, але саме тут найбільшим роботодавцем є славнозвісний театр світового значення.
Задовго до того, як п’ять років тому я став директором Шекспірівського Інституту, я вже добре знав, що він причастився до цієї парадоксальності повною мірою. Сьогодні Інститут, який свого часу був випханий з основного кампусу університету Бірмінгема до сувенірного містечка (а добиратися туди з пересадками цілу годину!), є найперевантаженішим університетським підрозділом Середньої Англії, і тут зібрана найкраща міжнародна команда шекспірознавців.
Він розташований на Черч-стріт у затишному будинку з дерев’яними панелями, який за часів короля Едварда VII був резиденцією романістки та захисниці навколишнього середовища Марії Кореллі.
Тут раз на два роки відбуваються зустрічі видатних шекспірознавців з усього світу. Велика зала – колишня трапезна розташованого поряд теологічного коледжу, що була викуплена Марією Кореллі і пристосована для музичних вечорів – використовується переважно як лекторій, місце репетицій самодіяльних студентських вистав, концертний зал Стретфордського товариства камерної музики, а також, час від часу, як ще одне приміщення для репетицій Королівського шекспірівського театру.
Важко повірити, що цей перероблений до непізнаваності єлизаветинський будинок з непримітним георгіанським фасадом приховує бібліотеку світового рівня: 60 тисяч ретельно відібраних і каталогізованих томів.
Містечкове тісно переплітається з глобальним: тут відчувається стійкий аромат пообіднього чаювання, а на стіні висить безцінний портрет посла маврів при дворі королеви Єлизавети І. У підвалі будинку – архів листів від Клайва Степлза Льюіса – першого зовнішнього екзаменатора Інституту – сусідить із залишками арматури від парника Марії Кореллі.
Нещодавно на шпальтах газети «Індепендент» з’явилася стаття, автору якої вдалося в цілому передати атмосферу, що панує в Шекспірівському Інституті, втім він чомусь не згадав про двох висококваліфікованих та навдивовижу працьовитих співробітників: Ерін Салліван, яка спеціалізується на рецепції Шекспіра у світовому культурному просторі і на історії емоцій, та Абігайл Рокісон-Вудол – актриси в минулому, яка сьогодні є найавторитетнішим фахівцем у царині поетичної декламації.
Крім того, нам би хотілося, щоб у цій статті було більше сказано про співробітництво Інституту з Королівським шекспірівським театром, для якого ми протягом 65 років були таким собі неофіційним довідковим бюро, лабораторією ідей та авральним помічником, здатним в останні хвилини перед прем’єрою внести певні корективи.
Сьогодні розпочинається реалізація програми офіційного партнерства, завдяки якій науковці і студенти Шекспірівського Інституту зможуть долучитися до роботи відділу досліджень та розвитку, що базується у третьому студійному театрі «Інше Місце» (The Other Place), відкриття якого відбудеться зовсім скоро.
Я пишу цю статтю у проміжку між першим щотижневим Четверговим семінаром Шекспірівського Інституту в «Іншому місці», де з вітальним словом виступала Еріка Ваймен, заступниця художнього керівника Королівського шекспірівського театру, та заходом у Шекспірівському Трасті, де співробітниця Інституту, історик і культуролог Тара Хемлінг презентуватиме книжку «Шекспір і життєвий скарб» (Shakespeare and the Stuff of Life) – колективну монографію (деякі есе написані співробітниками Інституту), присвячену речам єлизаветинської епохи з колекцій Траста.
Нові відносини Інституту з Королівським шекспірівським театром відкривають широкі можливості безпосередньої співпраці з театральною трупою для наших магістрантів і докторантів, які сьогодні у вільний час можуть працювати хіба що у касах чи в фойє. Тож з такими перспективами 2016-й рік видається для Інституту особливо продуктивним, навіть без усієї цієї підвищеної уваги з боку ЗМІ, що спровокована 400-ми роковинами смерті драматурга.
Інститут, звичайно ж, не залишається осторонь ювілейних святкувань: 22 квітня, напередодні дня народження Шекспіра, у церкві Святої Трійці відбудеться поетичний вечір, де нова присвята Бардові, написана на замовлення Інституту поетом-лауреатом Керол Енн Даффі, виконуватиметься разом із «Ювілейною одою» Девіда Гарріка (1769), яка була такою собі родзинкою першого фестивалю шанувальників Шекспірового таланту (http://excatliedra.co.uk/shakespeare-odes-bimiingham/).
Цілий тиждень зі Стретфорда вестиметься трансляція Бі-Бі-Сі, зокрема заплановано показ того, як студенти Інституту читають фрагменти з Шекспірових творів. На 23 квітня призначено масштабний парад стретфордськими вулицями, до якого долучиться делегація від Інституту і який завершиться покладанням квітів на могилу Великого Барда.
Після того я вирушу на урочистості з нагоди вручення нагороди за важливі досягнення режисерові Тревору Нанну, потім виступатиму у програмі на Бі-Бі-Сі, що присвячена обговоренню «Зимової казки», а ввечері піду на святкову виставу до Королівського шекспірівського театру.
Влітку Шекспірівський Інститут проводитиме спеціальну ювілейну літню школу Королівського шекспірівського театру, одразу після якої розпочнеться Світовий шекспірівський конгрес-2016 – масштабна наукова конференція, яка відбувається один раз на п’ять років. Цьогоріч від Стретфорда співорганізаторами конгресу виступають Королівський шекспірівський театр та Шекспірівський Траст, а від Лондона -Шекспірівський Глобус та Кінгз-Коледж.
Втім, як я вже зазначив, Інститут – це не локальна, а міжнародна наукова установа, діяльність якої не обмежується тим, що відбувається у Стретфорді. Протягом своєї історії він завжди підтримував дослідників із усього світу і сьогодні має тісні зв’язки з великою кількістю відповідних організацій: Чиказьким шекспірівським театром і університетом Торонто у Північній Америці або, наприклад, Університетом Крайови в Румунії (у квітні під час проведення Міжнародного шекспірівського фестивалю у фойє крайовського театру імені Маріна Сореску Інститут представлятиме свою виставку), Мюнхенською шекспірівською бібліотекою, Університетом Васеда в Токіо та ін.
Мені також слід згадати один із найцінніших предметів із багатої колекції різних сувенірів, театральних афіш, портретів акторів та інших речей, який можна побачити у шафці семінарської кімнати. Це – керамічний кухоль, подарований членами Українського шекспірівського центру.
Коли ми дивимось на нього, ми – невеличка наукова установа у невеличкому містечку Середньої Англії – згадуємо їхню відданість шекспірознавству. І всі ми пишаємося тим, що у 2015 році двоє представників центру змогли відвідати Інститут. Стретфорд, можливо, і провінційне містечко, але від його імені я радо посилаю найкращі і найтепліші побажання у 452-й день народження Шекспіра всім нашим друзям у Запоріжжі та в усій Україні.
