Від упорядника числа бельгійської драматургії
Ідея укласти спеціальне число «Всесвіту», присвячене сучасній франкомовній бельгійській драматургії, може здатися парадоксальною. А втім, будь-яка парадоксальність, коли йдеться про сутнісні мистецькі проекти, набуває ознак символу.
Очевидячки, драматургія вже за своєю жанровою специфікою постає простором діалогу «я» та «іншого» (хоча від самих початків наявний у театрі і глибший контакт, із об’явленням священного). І саме Бельгія, що лежить на перетині двох могутніх культурних ареалів, «германізму» й «латинізму» — як їх схематично, але влучно охрестив один із батьків європейської «нової драми» Моріс Метерлінк, — у повнокровному змішуванні валлонської та фламандської традицій постає своєрідною емблемою тих драматургічних (а подеколи і драматичних) зрушень, які відбуваються в середохресті новітніх течій європейського співтовариства. До цих течій спрямовується — віддавна, але, на жаль, не завжди послідовно — і плин самобутньої української культурної традиції, яка (віримо!) дедалі потужніше звучатиме у поліфонічному голосі європейського моря…
Звісно, широка антологія бельгійської драматургії — ще попереду. До неї могли б увійти зокрема дивовижні середньовічні міраклі та містерії, які так надихали видатного мислителя Михаїла Бахтіна. Ширше представлений був би і доробок єдиного на сьогодні Нобелівського лауреата-бельгійця Моріса Метерлінка, який долав тернові та шовкові шляхи від декадансу «театру жаху» через символістський «трагічний оптимізм» до унанімістичної феєрії «Блакитного птаха», а згодом — до маловідомих езотеричних узагальнень «Страшного суду».
Не оминули б у ній і карнавально-експресіоністичного «Дивовижного рогоносця» Фернана Кроммелінка, де раблезіанський гумор набуває модерністських обертонів. Але ось уже вони саркастично викривлюються в карнавально-демонічних видивах «Ескуріалу», «Варрави» або у «Червоній магії» Мішеля де Ґельдероде, коли не лише психологічне чи національне, але й сакральне скидається із п’єдесталів і стає маріонетками в руках безжального творця мінливих та скороминущих чудес.
Після цих пекельних катарсисів на читача чекали би ще враження портретиста соціальних чистилищ «На руїнах Карфагену» Рене Каліскі, де з мороку тоталітарного режиму зводиться згубне очисне полум’я занапащеної душі генія. На противагу цим трагічним сторінкам могли би причарувати образки потойбічних мандрів «Ангела-Кинджала» магічного реаліста Жана Сіґріда чи експресивна притча про останній день людства — «Екватор» Ліліан Вутерс, або ж гуманістичний пафос кумира нашого часу (до речі, фахового філософа) Еріка-Емманюеля Шмітта.
Згадую ці твори невипадково: саме в їхньому алхімічному горнилі вивершувалась новітня бельгійська драматургія, що нині приходить до читачів «Всесвіту». Будь-яка антологія — недосконала. Проте хочеться вірити, що й наша подає панорамне бачення того, що відбувається у бельгійській культурі. Є в ній місце і для класики. Поринемо у моторошно-прекрасні міфічні замки-світи Моріса Метер-лінка (драма «Пелеас і Мелісанда», 1892 року), де люди стираються у краєвидах, смерть розчиняється в морі, а густина знаків Невідомого у вражливих «порожніх» діалогах навіює відчуття нескінченності душевного поклику.
Вже в зовсім іншій тональності звучить комедія «Дощ у моєму домі» майстра магічного реалізму Поля Віллемса: химерно проектована у наш час платонівська міфологема Ейдосів наснажує героїв осягненням власної сутності через призму «відбиттів», за якою простежується глибина езотеричного розуміння кругообігу душ світами. Ця тема (навіть із традиційними краєвидами) зберігається, але увиразнюється трагічним модусом у п’єсі Поля Емона «Отам, на озері, янголики танцюють…».
Інший топос уявного Едему, що може розпросторитись до масштабів Усесвіту — букіністична крамниця з п’єси «Книжконюх» Тьєррі Дебру, де через безперестанний пошук себе у містичному текстовому масиві герої приходять до фіналу без фіналу. Але ж не лише екзистенційними колізіями та метафізичним трепетом живуть бельгійські автори.
На противагу словесній і відлюдницькій магії постає міф про Повернення Блудного Батька у комедії Жака Де Деккера «Об’явлення-80» після п’ятнадцяти літ поневірянь у світах: цей зразок ненав’язливої притчі розкриває нову естетизацію традиційних цінностей у суспільстві 1980-х років. Схожий, але значно експресивніший конфлікт присутній у трагічно-просвітленій п’єсі зовсім юного драматурга Селін Дельбек «Прах», де знову бачимо дивовижне розсіювання ангельської гармонізації у страшній прозі метушливого нижнього світику.
Своєрідною кристалізацією, підсумком реміфологізації нашого часу через призму християнської етики постає постмодерне густе письмо Жана Луве (п’єса-монолог «Яків на самоті»), де після сходження в пекельні кола самотнього технократа чуємо далеченний поклик душі-птаха для замирення з недовідомим Іншим…
Ще одним свідченням посилення українсько-європейських культурних зв’язків постає публікація у поточному номері «Всесвіту» творів дипломантів Міжнародного конкурсу поезії «Любов до Свободи», проголошеного торік Європейською академією наук, мистецтв і літератури в Парижі на знак солідарності з українським народом, який переживає вкрай тяжкі часи.
Ця дивовижна поліфонія сучасного письма наснажує нас цікавим, подекуди парадоксальним досвідом проникнення у глибини світової поезії від Китаю до Мексики. Вручення нагород відбудеться 26 січня 2018 року в Польській академії наук у Парижі. Віримо, що подібні заходи стануть періодичними, фіксуватимуть кардіограму новітньої поетичної культури та приходитимуть до українських читачів зі сторінок «Всесвіту».
Насамкінець зауважимо, що підготовка й вихід у світ бельгійського випуску не змогла б відбутися без сприяння Сектора підтримки книжки та Міжнародного відділу Федерації Валлонія-Брюссель, Королівської академії французької мови та літератури Бельгії, Європейського колегіуму художнього перекладу в Сенефі, а також щирої підтримки колективу Посольства Королівства Бельгія в Україні на чолі з Люком Якобсом, а також Президента МАН України, члена Президії ЄАНМЛ акад. Станіслава Довгого, яким щиросердно дякуємо, сподіваючись на подальшу плідну співпрацю. Адже, як заповідала читачам незабутня бельгійська поетка і драматургиня Ліліан Вутерс, — «Мандрівці в себе нема кінця. Вартовче, дніє!».
Дмитро ЧИСТЯК
Лауреат Премії Федерації Валлонія-Брюссель у галузі художнього перекладу Секретар Президії Європейської академії наук, мистецтв і літератури
