Вперше за свою 90-річну історію журнал «Всесвіт» підготував для читачів спеціальний номер, присвячений класичній бразильській літературі кінця ХІХ ст. Варто зауважити, що твори бразильських письменників раніше друкувалися на сторінках нашого журналу (Жоржі Амаду, романи «Велика пастка» – 1995 р., «Кітель, сюртук, нічна сорочка» – 1981 р., «Тереза Батіста прагне жити спокійно» – 1974 р., його ж повість «Малий баяїнець» – 1985 р.; Еріку Верісіму – 1987 р.; Бернардо Гімарайнш – 1996 р.; Морейра Кампуш – 1976 р.; Кларіса Ліспектор -1995, 2015 рр.; Кароліна Марія де Жезус – 1964 р.; Гільєрме Фігейреду – 1977, 1988 рр. та ін.), проте вперше в історії ми маємо цілісну, панорамну картину бразильської літератури певного періоду.
Серед українських перекладачів бразильської літератури такі знані тлумачі, як Анатоль Перепадя, Лев Олевський, Михайло Литвинець, Іван Салик, Костянтин Тищенко, Петро Соколовський та ін. На жаль, творчість письменників Бразилії і досі недостатньо відома українському читачеві. Тому і було вирішено підготувати номер, який розкриває перед нами світ класичної бразильської літератури.
Ми вдячні Посольству Федеративної Республіки Бразилія в Україні за ідею цього числа, його впорядкування творами, які яскраво демонструють бразильську ідентичність героїв, та за підтримку у роботі над випуском. Творчість письменниці Кларіси Ліспектор (вона емігрувала на інший континент і стала там успішною письменницею) постає об’єднавчою ланкою між Україною та Бразилією.
Говорячи про літературу, представлену у цьому спеціальному випуску, важливо розуміти, що тяжіння до літературної незалежності від Португалії знаходить своє особливе відображення в бразильському романтизмі, який припадає на початок ХІХ ст.
У той час бразильський романтизм формувався під впливом європейської, передусім, французької традиції. Його найяскравішим виявом була творчість поета Домінгоса Жозе Гонсалваса де Магальяйса (1811-1882 рр.), автора «Suspires poeticos» («Поетичні зітхання») і «Mysterios» («Містерії»), епосу «Confederação dos Tamayos» («Конфедерація Тамоєв – індіанського племені»), трагедій на національні теми.
У творах романтиків експліковані певні художні умовності: індіанці говорять мовою інтелігентів тощо. У деяких творах репрезентовано страждання індіанців і життя звичайних працівників. Інші найяскравіші представники цієї течії – романіст Жозе де Аленкар (1829-1877 рр.) і поет Гонсалвес Діас (1823-1864 рр.).
У бразильському романтизмі традиційно виокремлюють три течії: націоналізм або індеанізм, течія «світової скорботи» і «Кондорська» поезія. Представники першої групи оспівували природу, історичне минуле, середньовіччя, індіанців, які символізували героїчний первень, сентименталізм і релігійність.
Друга течія характеризується егоцентризмом, нігілізмом, песимізмом і сумнівами, катастрофою ілюзій і втомою. Улюбленою темою представників цієї течії (Алварес де Азеведу 1831-1852 рр., Казіміро де Абреу 1839-1860 рр., Фагундес Варела 1841-1875 рр. та ін.) був відхід від реальності, репрезентований в образах ідеалізованого дитинства, оспівуванні смерті.
«Кондорська» поезія, чиїм символом романтики обрали кондора, характеризується соціально спрямованою, волелюбною лірикою. До цієї течії належать Кастро Алвес, Тобіас Баррету та ін.
Боротьба за звільнення чорношкірих рабів у Бразилії відображена у творчості поета Антоніу де Кастро Альвеса (1847-1871 рр.) (поема «О navio negreiro» – «Корабель невільників»), Жозе до Патросініо (1854-1905 рр.), Луїса Гами (1830-1882 р.). Остання третина XIX століття позначена «визволенням» чорношкірих (1888 рр.) і падінням монархії (1889 р.). Представником республіканського руху в публіцистиці стає Сільвіо Ромеро (1851-1914 рр.), який виступив із критикою католицької церкви і рабовласницької монархії. До цього руху долучився також критик Тобіас Баррету (1839-1889 рр.).
Зазначений період характеризується в бразильській літературі уже пануванням реалізму і натуралізму. Головним представником реалізму став романіст Алуїзіу ді Азеведу (1857-1913 рр.). Література цього періоду формується під французьким впливом.
Скажімо, про цю тенденцію виразно свідчить поезія бразильського «парнасівця» Олава Білака (1865-1918 рр.), майстра сонетних форм, естета, який культивував суб’єктивний ліризм, мотиви язичництва, патріотизму й еротизму. Майстерний психологізм репрезентований у романах Машаду де Асіса; скептик і песиміст, він показує, як розкладається суспільство Ріо-де-Жанейро. Романіст Ліма Баррету так само часто зображував життя столичного дрібного чиновництва в передмістях Ріо-де-Жанейро.
Премодернізм, представлений яскравими індивідуальностями (Еуклідіс да Кунья, 1866-1909 рр., Ліма Баррету, 1881-1922 рр., та ін.), характеризують такі риси: новаторство, що знаходить себе у відході від сухого стилю; критика бразильської реальності; акцентування на регіональних проблемах; репрезентація типажів-маргіналів – мешканців північно-східних сертанів, службовці, мулати.
Письменники-премодерністи простежували взаємозв’язок сучасного політичного та економічного життя, прагнучи зблизити художні оповіді та реальність. Премодернізм починається в 1902 році з публікації книжок Еуклідіса да Куньї «Сертан» і «Ханаан» Граса Аранея (1868-1931 рр.). Письменники цього напряму по-новому відкривають Бразилію, більш наближену до дійсності, прокладаючи шлях новій літературній епосі – модернізму.
Більшість зі згаданих авторів представлені у спеціальному випуску журналу «Всесвіт», присвяченому бразильській літературі премодернізму. Цей випуск, сподіваємося, стане справжнім відкриттям класичної літератури Бразилії – країни, яка, проходячи через етап соціополітичних трансформацій, сьогодні стала одним зі світових лідерів.
Художній досвід бразильської літератури може бути цікавим для українського читача, спраглого за якісними творами, у яких показано усю складність людської натури, а також конфліктність між індивідуумом і суспільством, людиною і державою, особистісним і масовим, приватним і масовим.
Насамкінець іще раз висловлюємо вдячність Посольству Бразилії в Україні за ідею цього проекту, а також за упорядкування цього спеціального числа, а також фаховим перекладачкам із Інституту філології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (Галині Вербі, Оксані Вронській, Наталі Пнюшковій) за чудову роботу над цим спеціальним числом.
Окремі слова вдячності Анетті Антоненко за можливість надрукувати фрагмент із досі не опублікованого в українському перекладі роману К. Ліспектор.
