Відколи великий Ґете сформулював поняття Weltliteratur (світової літератури), не згасають дискусії навколо цього терміна й літературознавці всіх країн дискутують, у якому саме ракурсі слід розглядати національні літератури.
Матеріал друкованого видання №11-12, 2015
Теоретики, починаючи від Дерріда і базуючись на більш ранніх філософських ученнях, пробували довести, що саму літературу найменше цікавлять власне читачі, що закони розвитку літератури іманентні, підпорядковуються своїм внутрішнім типологічним і генетичним правилам, лежать в інтертекстуальних площинах. Але невідомо, чи запитували теоретики самих письменників і читачів, чи байдуже їм, прочитають їхні рядки чи ні!? Звісно ж, питання риторичне.
Звернімо увагу на читача. Я бачив у нью-йоркській підземці, як люди масово читають книжки від Умберто Еко до Бродського і Стівена Кінґа (останніми роками, звісно, частіше побачиш електронну книжку), був свідком, як молоді й старі канадці масово йдуть у торонтську районну бібліотеку, щоби, сьорбаючи незмінну каву, провести кілька годин вихідного дня за книжкою.
Там бібліотека виглядає як ізольована в тиші велика зона торговельного молу, на кшталт київського «Ocean Plaza» чи «Магеллана». Сидять, гортають сторінки, тихенько гомонять, підходять до стелажів з книгами, радяться з бібліотекарями.
Важко виділити якусь літературну стежку, якою там ідуть читачі; бачив усе що завгодно: і греко-римську класику, і Коран, і Рушді, і європейський романтизм і французький реалізм, і Джойса, і Толстого з Достоєвським, і Кавафіса і П’юзо, і Поланека вкупі з Сарамагою…
В українському інституті в Чикаго спостерігав, як розходяться з бібліотеки українські кобзарики, збірки поезій наших класиків та й сучасних авторів на чолі з Юрком Андруховичем. Однак в Чикаго було українське «село», а не торонтська «районка».
Напередодні Нового року і Різдва Христового ставимо собі запитання: що буде з паперовою книгою, з терпким ароматом її фарби й паперу, коли її розгортаємо з тихим шурхотом сторінок? Невже все це навчиться імітувати комп’ютер, а, може, скоро встромлятимемо собі в лоба чіп і будемо слухати, і бачити, й чути запах пороху й крові під Ватерлоо? Хтозна, може й так – як альтернатива для неповносправних.
А тим часом з Франкфуртського книжкового ярмарку 2015 року маємо дивовижно прекрасну новину: за спостереженнями експертів, паперова книга впевнено набирає обертів і практично в усіх проведених рейтингах книжкової індустрії починає займати перші місця.
Це означає, що світ потроху оговтується, повертається до своїх джерел, до першопочатку, до істини. Адже електронне безумство небезпечне зловживаннями і замість користі може принести нам вельми небезпечні виклики. Обнадіює й новина з українського Уряду: для публічних бібліотек України виділено 43 млн. грн. для придбання нових книжок і поповнення фондів на 2016 рік.
Замовляти книжки вповноважені самі бібліотеки, а розпорядником коштів лишається рідне Міністерство культури України. Будемо сподіватися, що суть необхідної ініціативи не перетвориться на профанацію й імітацію бурхливої діяльності чиновників. Для того й Новий рік, щоби вірити в чудеса, які інколи справджуються.
З Новим роком, теплі наші друзі, з Різдвом Христовим! На щастя, на добро, на здоров’ я, на многая літа! Честь і слава усім нашим донорам, які допомогли нам прожити минулий рік, – дякуємо від усього серця!
«Всесвіт», Ю. М.
