Оце, здавалося б, і є справжня видавнича оперативність: не минуло й двох місяців відтоді, як Нобелівський комітет оголосив про присудження найпрестижнішої у світі премії в галузі літератури турецькому письменникові Орханові Памуку, як його роман “Сніг” одразу ж вийшов друком в українському перекладі у харківському видавництві “Фоліо”. Отак би завжди! – скажуть люди, не вельми обізнані з тонкощами нашого літературно-видавничого житія, – бо досі в нас тільки Іван Малкович “у ногу зі світом” Гаррі Поттера видавав…
Зрештою, згадані тонкощі читача, за великим рахунком, не повинні й хвилювати. Яке йому, читачеві, діло до того, що з Памуком давно дружить український письменник Андрій Курков; що той же Курков протягом кількох років неодмінно згадував у своїх інтерв’ю (а отже, слід гадати, і в розмовах з українськими видавцями) про величезну популярність Памука в Європі й необхідність видати його твори українською; що сам Памук позаминулого року з успіхом відвідав Україну й плідно поспілкувався з тими українцями, які вже знайомі з його писаннями через англійські, німецькі, польські чи навіть (хі-хі!) російські переклади. Себто, нема насправді читачеві жодного діла до того, що йдеться тут не так про оперативність, як про “загальмованість” українських видавців, які мали всі можливості для того, щоб представити українському читачеві Памука значно раніше, не чекаючи “санкції” Шведської Королівської Академії.
Видавців, звичайно, теж можна зрозуміти, але тільки в одному: що читати нобелянта Памука знайдеться значно більше охочих, аніж просто собі турецького письменника Памука. Тож його “Сніг” вийшов принаймні вчасно, і ми мусили б дякувати за це харківському видавництву “Фоліо”, якби… було за що дякувати.
Бо жодна людина, яка бодай трішки знається на тому, як робиться книжка, нізащо не повірить, що це видання справді готувалося кілька років. Легше повірити в те, що у “Фоліо” почули про Памука щойно тоді, коли речник Нобелівського комітету сповістив про рішення академіків, і того ж таки дня знайшли перекладача О. Б. Кульчинського, який за тиждень зробив сякий-такий підрядник роману “Сніг”, а далі цей підрядник, не перечитуючи, зверстали й відправили в друкарню.
Тож тепер український читач має всі підстави лаяти на чому світ стоїть Нобелівський комітет – він, мовляв, політично заанґажований, бо відзначив Памука лише тому, що той єдиний на всю Туреччину визнав геноцид турками вірменів, через що ледь не втрапив у в’язницю. І взагалі, мовляв, це політичне замовлення, спрямоване на підтримку прагнень прогресивної частини турецького істеблішменту вступити до Євросоюзу.
А пише той Памук, якщо судити з “фоліївського” видання, так дуболомно, тугодумно й безграмотно, що членів Шведської Королівської Академії треба за таке відзначення “розжалувать до рядових”… Ага, і європейські критики показилися, порівнюючи Памука з Джойсом, Борхесом та Еко… І Курков, узагалі, знав з ким дружити…
Не вірите? І добре робите, що не вірите!
Бо англійські, німецькі, польські, чеські, шведські, румунські, ба навіть (хі-хі!) російські переклади творів Орхана Памука справляють чомусь зовсім інше враження. І навіть рідна країна цього письменника правильно в цих виданнях зветься – Turkey, Turke, Turcja чи Турция. І тільки українське (!?) видавництво “Фоліо” у вихідних даних книжки вигадує (!!!) країну “Турцію”, хоча батьківщина Памука українською зветься Туреччина!
Що ж маємо у висліді “фоліївського” видання? Знущання з Нобелівського комітету. Знущання з роману “Сніг” лавреата Нобелівської премії Орхана Памука. А на додачу – дипломатичний скандал, пов’язаний із перекрученням назви дружньої нам сусідньої держави.
Але й це ще не все! Маємо знущання з української книговидавничої справи; знущання з традиції, можливостей і якості українського перекладацтва; нарешті – знущання з української мови!
Чи не забагато “честі” для одного несумлінного харківського видавництва?
…На цьому, зрештою, можна було б поставити жирну трикрапку, якби не ще одна вкрай важлива обставина. Знаючи, що “Фоліо” – одне зі справді небагатьох в Україні видавництв, яке добре знається на ринку та комерції, я маю всі підстави припустити, що воно вже видало або ж найближчим часом видасть цей же роман “Сніг” і в російському перекладі. І годі сумніватися в тому, що той переклад буде професійним і якісним, та й батьківщина Орхана Памука в ньому зватиметься правильно російською Турцией, а не якою-небудь “Туреччиной”. Такі приклади з “подвійним перекладанням” у практиці цього видавництва вже були…
Тож наостанок логічно запитатися: чи не спеціально харківські видавці отак протиставляють недолугий український підрядник грамотному російському перекладові? Чи не для того все це робиться, щоб “показати” читачеві: вот, мол, на етом маларосійском нарєчіі нічєво харошево не сделаешь, только на вєліком і моґучєм русском язике?
Чи ж не тут “собака заритий”?!
Іван Андрусяк, nacija.org.ua
Примітка “Всесвіту”: авторові замітки, вочевидь, невідомий сам факт появи вперше в Україні й українською ж мовою ключового роману Памука “Мене називають Червоний” у “Всесвіті” 2006 року. Шкода, бо коли берешся про щось писати, слід докладно вивчити історію питання.
