Д. Росс та Ю. Микитенко
Улітку 2005 року в Нью-Йорку мене тричі запитували, звідкіля я, і на відповідь – з України -тричі чув те саме привітання: «О, congratulations for your Orange revolution!» («О, вітаємо з вашою Помаранчевою революцією!»).
Уперше почув це на рецепції в готелі Milford Plaza, удруге – на реєстрації учасників панамериканської книжкової виставки BookExpo America-2005, утретє – від друга й радника Дональда Трампа – Джорджа Росса.
Інколи хочеться вірити в казки й міфи, інколи – в науку етимологію, часом – просто в долю. Колись захоплювався збиранням українських прізвищ, які так чи інакше поєднуються з професійною діяльністю їхніх носіїв.
Відтоді в моїй колекції з’явилися прізвища цілком реальних осіб: співачки на прізвище Горласта, історика Брехуненка, експерта споживчих експертиз Безрукого, гастроентеролога Печьонки, фермера Свиноїда, ветеринара Пацюка, податківця Гнидобора, дерматолога Глухенького, кінолога Вовкодава, нарколога П’янички, шевця Сапога, уролога Хріненка, співака-бандуриста Жидовки, хірурга- стоматолога Мічуріна, акустика Ангела та багатьох інших.
Усі вони насправді – блискучі фахівці у своїй галузі й порядні милі люди, а усмішку викликає лише прізвище, що так кумедно притулилося біля їхніх професій. Водночас, із поміж іноземних політичних імен вклинилися два: Форд – брід (той, що на річці) і Трамп – козир (той, що козирний). Із цього мого давнього хобі й виник інтерес до президентських виборів-2016 в Америці.
Д. Росс та Д. Трамп
Отже, наближаються довгоочікувані президентські вибори у Сполучених Штатах. Пройшовши всі етапи дуже складної передвиборної кампанії, зокрема й праймеріз, у фінал вийшли два кандидати від двох панівних партій – від Демократичної партії Гілларі Клінтон та від Республіканської – її голова Дональд Трамп.
Тепер за всіма можливими опитуваннями вони йдуть, як два коники на перегонах – ніздря в ніздрю, то випереджаючи на крок-два, то відстаючи одне від одного. Усе стане зрозуміло 8 листопада.
Якщо про Гілларі Клінтон, кохану жінку екс-президента Білла Клінтона, говорять у нас із захопленням і душевним трепетом, як про таку собі козир-дівку, яка ледь не врятує Україну від усіх напастей, то про «козирного» Трампа – прохолодно, стримано й навіть вороже. Чого ж бо це так? Придивімось до цього кандидата пильніше.
Пригадується, коли до президентства прийшов чорношкірий Барак Обама, ми обговорювали цей факт у вузькому товаристві кількох українських письменників і американської професорки з південної глибинки, що викладає історію мистецтва в тамтешньому університеті. Тоді всі ми зійшлися на думці, що це, безперечно, видатна історична подія, прецедент і значний прорив Західної цивілізації, яка, подолавши стереотипи й задавнені комплекси, все ж досягла такого рівня, що зважилась на обрання афроамериканця 44-м президентом.
Водночас, обговорюючи інші варіанти, пані професорка не без іронії зауважила, що якби гіпотетично до фінішу прийшли біла леді і чорношкірий джентльмен – незалежно від партійності, – перемога афроамериканцю була б гарантована. Меседж полягав у тому, що американське суспільство ще настільки патріархальне, що виходило б з ідеї, що «краще вже чорний, але мужчина, аніж біла, але жінка». Хтозна, хтозна, може й справді так? Візьмімо це на замітку, наприкінці побачимо, в чому тут «фішка».
Улітку 2005 року, як згадувалось, автор цих рядків брав участь у найбільшій на американському континенті книжковій виставці BookExpo America-2005, яка тогоріч проходила в Нью-Йорку. Спасибі американському Посольству в Києві за підтримку подорожі! Серед міріад книжок і стендів одним із найпопулярніших був той, що презентував книгу Джорджа Росса «Стратегії Трампа в нерухомість. Лекції мільярдера для малого інвестора» (Trump Strategies for Real Estate: Billionaire Lessons for the Small Investor, 2005).
Розговорившись і домовившись про ймовірний український переклад його книги для «Всесвіту» (на жаль, проект так і не втілився в життя з «технічних» причин високої вартості авторських прав), ми обговорили й головного героя книги Росса (за три роки потому він випустить другу свою працю про Трампа).
Тоді Росс підкреслив, що Дональд – насправді видатна, непересічна, надзвичайно талановита і креативна в усьому людина, дуже порядна і прогресивна. І наголосив: «Він, безперечно, має велике майбутнє!» Тепер, уже через низку років, ми можемо тільки здогадуватись, що приховувалося за тими словами, мовленими влітку 2005 року. Хтозна, може, вже тоді думки цих двох близьких друзів – Росса і Трампа – були спрямовані у рік 2016-й?
Росс – давній радник, юрист і друг Трампа ще з сімдесятих років, ревний юдей, високоосвічена й порядна людина – розгледів у пресвітеріанці Трампі не машину з продукування зелених банкнотів, автора крилатої фрази «Ви – звільнені!» з їхнього ж ріаліті-шоу, а й дещо більше. Росс влучно схарактеризував Трампа: «Думаю, я знаю його спосіб мислення краще за будь-кого. Я знаю, чого він хоче. Він передає це мені, і я можу взяти це в нього. Він не приймає мікрорівнів. Він працює в широких вимірах. І я люблю це». От так, здається, і був зроблений черговий широкий хід Трампа – президентський.
Що ми знаємо про Трампа? Народився 14 червня 1946 р. у Квінсі (штат Нью-Йорк), німецько-шотландського походження, навчався у Пенсильванському університеті, Школі бізнесу, Військовій академії, працював на батькових підприємствах, створив свою бізнес-імперію з інвестицій у нерухомість, великий забудовник, має ряд потужних хмарочосів – Трамп-вежі – по всій Америці й у світі, засновник Університету Трампа, власник багатьох казино й готелів, автор і учасник вельми популярних раніше ріаліті-шоу, видав близько 15 власних книжок з питань бізнесу, має статки приблизно в 4,5 млрд доларів, третю дружину, п’ятеро дітей і безліч онуків. Очолює Республіканську партію США.
У міжнародному аспекті, порівнюючи з Європою, можна уявити його таким собі американським Берлусконі: хизується статками, показує свій альфа-лідерський хист, підкреслює бюргерсько-міщанські вподобання, консерватизм, традиціоналістські погляди. Хтось скаже – несимпатичний персонаж… Для когось – так, для інших – ні. Критики Трампа ліплять з нього образ дурнуватого «реднека» (від англ. red neck – червона шия) – такого собі грубого провінційного фермера з червоною від сонця шиєю, брутального й неотесаного грубіяна, далекого від інтелектуалізму, та характером домостроївця.
Хіба ж ні – адже сам називає себе «хвацьким хлопцем»!? Однак реально так ніхто й не розгадав таємниці симпатії виборців до Трампа. Інформують лише про те, що його приймають старші й передпенсійні громадяни, білі, корінні американці, фермери, молоді просунуті бізнесмени різних кольорів шкіри, військові. До Гілларі прихильно ставляться інтелектуали, афроамериканці, домогосподині, ґей-лесбі-спільнота, емігранти.
Отакий приблизний пасьянс. Трамп і сам не заперечує, що консерватор і популіст. А ще… категорично відмовляється поміняти свою дурнувату зачіску з вихрами на вуха. Мабуть, такий собі талісман.
Аж ось, сказати б так, Трампів політичний декалог:
- Мечеті в США мають бути під наглядом. Без політкоректностей – і квит! Мусульманин – автоматично під наглядом у контексті боротьби з тероризмом.
- США повинні використовувати жорсткі методи боротьби з джихадистами ІДІЛу -подібні до тих, що застосовувались у тюрмі Гвантанамо.
- Він розбомбив би ІДІЛ «до бісової матері».
- Хоче побудувати величезну стіну між Мексикою і США, щоб не допустити нелегальних мігрантів з Мексики й Сирії. Мовляв, звідти прибувають винятково злочинці. Причому оплатити стіну, будівництво якої обійдеться, за оцінкою ВВС, від 2,2 до 13 млрд. доларів, повинна Мексика.
- США мусять провести масову депортацію 11 млн. нелегальних мігрантів, які живуть у країні, – теза розглядається як винятково ксенофобська.
- З Володимиром Путіним Трамп обіцяє «дуже добре порозумітися» і не мати тих проблем, які є через недружні стосунки Обами з Путіним.
- До Китаю треба пред’явити кілька претензій, щоб торгівля велася на рівноправній основі.
- Кліматичні зміни на планеті – це просто погода, а не дія якогось глобального потепління та іншої брехні.
- Світ був би кращий, якби Саддам Хусейн і Муамар Каддафі й досі залишалися при владі.
- Трамп вважає, що він «хороший хлопець», який «повен рішучості зробити нашу країну знову великою» (остання фраза – його офіційне виборче гасло) – пише він у своїй книзі «Покалічена Америка».
Справді, програма в багатьох викликає здивування й обурення: а де ж базові засади демократії?! Та ж ось вони – перед вами – відповідають опоненти: ця програма рішуче поліпшить життя американців, хіба ви не бажаєте добра американцям?!
Причому Трамп як ніхто вміє знаходити спільну мову з людьми різного соціального походження, релігій і національностей, оскільки «позиціонує себе як «антиполітик» і гостро виступає проти непопулярного в народі політичного істеблішменту. Подібно до Ричарда Ніксона в 1960-ті роки Трамп подає себе як кандидат «мовчазної більшості» (silent majority), нагадує Вікіпедія.
В українських експертів виникає безліч претензій до Трампа. І його неувага до України, і надмірні кніксени перед росіянами, і вилучення з програми Республіканської партії проукраїнських формулювань, і, особливо, нібито відмова Трампа від зустрічі з Президентом України Петром Порошенком під час його недавнього візиту до Нью-Йорка.
Пишу нібито тому, що нікому невідомо, як воно там було насправді: чи була саме пряма відмова Трампа, чи не спрацювала протокольна служба, чи то він був у від’їзді, чи то зустріч не була попередньо запланована, чи недопрацювало українське Посольство…
Однак, крім цих згаданих гріхів, набагато небезпечнішими, як на мене, є такі факти, які демонструють найтісніші економічні зв’язки Трампа з росіянами, що, без жодних сумнівів, не пройшли повз особисте схвалення В.В. Ось вибірка цих зв’язків зі статті у Washington Post, на які звертає нашу увагу магістрант Гарвардської школи державного управління ім. Кеннеді Микола Мурський (VoxUkraine та «Європейська правда»):
«У 1996 році Трамп намагався заручитися підтримкою керівників тютюнових компаній США для спорудження розкішного комплексу кондомініумів у Москві».
«У 2005 році Трамп підписав річний контракт із компанією-забудовником із Нью-Йорка з метою будівництва Trump Tower у Москві».
«У своїй промові 2008 року [син Трампа] Дональд Трамп-молодший заявив, що за останні 18 місяців бував у Росії шість разів, сподіваючись підписати угоду».
«Трамп також продав особняк у Палм-Біч у 2008 році за $95 млн російському олігарху Дмитру Риболовлєву, що зафіксовано в документах на нерухомість».
«У 2013 році Трамп знайшов нового партнера в Росії для реалізації проекту будівництва нерухомості в Москві, азербайджанця за походженням Араас Агаларова, забудовника, якого іноді називають «російським Трампом» за його схильність увічнювати власне ім’я на об’єктах нерухомості».
І вже вкрай небезпечними виглядають факти, на яких наголошує Мурський: «Трамп зібрав команду радників із такими ж тісними зв’язками з Росією. Керівника передвиборного штабу Пола Манафорта називають “неприємністю для спецслужб” через його близькість до українських олігархів – союзників Путіна.
За словами Андерса Аслунда, Манафорт був найближчим політичним радником Януковича. Партія регіонів найняла його в середині 2000-х років для допомоги з передвиборними кампаніями. Завданням Манафорта було створити з Януковича гідного для виборів кандидата.
Свого часу Манафорт займався “Південною стратегією” Рональда Рейгана, яка апелювала до расизму білих жителів Півдня за допомогою закодованої риторики. Згодом він повторно використав цю стратегію, цього разу зігравши на відмінностях між українцями Сходу й Заходу України».
Брудні технології Манафорта і його допомога диктаторам по всьому світу стали відомі широкій громадськості, що потягло за собою його відставку з передвиборчого штабу Трампа у серпні цього року. Більшість політологів вважають, що це додасть бонусів Гілларі Клінтон, але, на наш погляд, – якраз навпаки.
Гілларі Клінтон
Надамо слово самому Трампу. Ось кілька цитат із газети The New York Times від 26 березня цього року:
«Одна річ, яку я просто не сприймаю, – це ситуація з Україною. Тепер я цілком за Україну, я маю друзів, які там живуть, але, мені здається, коли виникла українська проблема, ви знаєте, не так давно, і ми, і Росія стали дуже конфронтаційними, мені здається, що крім нас ніхто не займався цим»…
Трамп наголосив також, що питання України торкалося США менше, але при тому країни-сусіди не заступилися за Україну.
Він додав: «Подивіться на Німеччину та інші країни, вони, схоже, не дуже активні в цьому питанні. Це все стосується і наших взаємин з Росією». І далі: «Ми боремось за Україну, але більше ніхто не бореться за Україну, крім, звичайно ж, самої України. І я сказав, що це не виглядає справедливо і логічно», – наголосив Дональд Трамп.
Складається враження, що Трамп тотально необізнаний і не володіє питанням України, елементарно не знає фактів і взагалі то для нього тема, відкладена на далеку полицю.
Гадаю, коли настане час дістати теку України з тої далекої полиці, тоді Трамп осягне все значення далекої «Юкрайни» для геополітичного розкладу його пасьянсу в Європі і того єдиного потужного буфера-козиря, що досі заважає непередбачуваній східній потузі розчавити «америкосів» укупі з «педиками» Західної Європи, як смачно називають їх московські блогери. Головне, щоби це розуміння не прийшло запізно.
Тепер про згадану на початку «фішку». Доля може зіграти злий жарт, подібний до того, що стався в Британії, коли на кожному кутку Європи безглуздо відмахувались: який Брекзіт, не буде цього, покричать і схаменуться! Однак не сталось, як гадалось, і Брекзіт настав. Водночас і світ від того не завалився, чи не так?
Отак і з Трампом. Цей складний і непередбачуваний політик таки може прийти до влади внаслідок виборів 8 листопада, і спрацює саме та «фішка», згадувана на початку цієї статті: «краще вже чорношкірий, але мужчина, аніж жінка». А хоч би й так! Хтозна як Трамп насправді поведе себе стосовно України, хтозна. Може, як його друг Росс, що привітав мене з Помаранчевою революцією? Адже Трамп – людина імпульсивна, запальна.
Будьмо обережними оптимістами! Нам доведеться щиро привітати пана Козиря. Як казав Александр Поуп, «whatever is – is good» – що не є – то на краще. А українці нагадують: не такий страшний чорт, як його малюють! Вольтеріанці ж співають тріо: все на краще у цьому найкращому зі світів :J)
Американські українці старої генерації традиційно і переважно голосують за республіканців. Мотив вельми простий: республіканці погано ставляться до «москалів», а це вигідно українцям. Логіка простакувата, але залізна у своїй істинності.
Щоби переконатися в цьому, я запитав знайому американську юристку українського походження. Відповідь така: «Я згодна, що більшість українських американців схиляються до республіканців. Але жодна притомна людина не може вибирати республіканця цього року!!! Ми ще побачимо, хто найбожевільніший». («I agree that most Ukrainian-Americans lean republican. But, no sane person could vote republican this year!!! We shall see who the crazies are».)
Якщо ж виборці покличуть до президентства славну пані Гілларі Клінтон, це означатиме другий великий прорив американської нації й остаточне її очищення від задавнених комплексів і стереотипів, зокрема й ґендерних. Принаймні перші прямі теледебати кандидатів уже показали поступ у цьому напрямку.
