Цей матеріал всесвітянської передовиці – знову про вибори у США. Він зумовлений тією винятковою роллю, яку відіграє США на мапі глобального світоустрою. У попередньому числі шеф-редактор журналу Юрій Микитенко обережно прогнозував перемогу Дональда Трампа й артикулював її причини, попри безпрецедентно жорсткий спротив української та міжнародної медіагромадськості.
І, як завше (дивіться у цьому номері матеріал про Боба Дилана, цьогорічного лауреата Нобелівської премії з літератури, якого вперше ми надрукували в 2011 р.), «Всесвіт» не помилився у своєму виборі. 9 листопада, коли в нас відзначають День української писемності та мови, Д. Трамп став черговим Президентом США.
Перемога Трампа – це перемога «великої ідеї» й остаточна смерть постмодернізму. Ідея «великої Америки» перемогла. Безперечно, ця ідея популістська, якщо далі нічого і справді не робити, але водночас ця ідея надзвичайно важлива, якщо починати переформатування американського життя.
Перемога Трампа – це не просто перемога «білих чоловіків», які в такий спосіб утвердили власний ресентимент. Сьогодні США переживають не найкращий період. Як сказав один колега, без Трампа «this country is dead» (без Трампа «ця країна мертва»). Ідеться про те, що потрібне кардинальне реформування економіки США, перегляд принципів розподілу соціального добробуту в країні, жорстка політика, орієнтована передусім на досягнення власної економічної стабільності.
Здається, що саме з цими гаслами до влади в нас прийшов і попередній президент-утікач, який залишив після себе руїну.
Утім в економіці США не все так просто за президентства Б. Обами, який зробив чимало для стабілізації миру на планеті. Проте тепер американці мають право на президента, який дбатиме передусім про своїх громадян.
Трамп – не Янукович. Так, егоцентричний. Так, емоційний і непередбачуваний, із прихованим козирем у рукаві.
Коли влітку цього року я був у США, то мав можливість спостерігати за президентськими перегонами. Ішлося про дуже жорстке змагання, коли на провідних американських каналах транслювалися ролики, в яких кандидати нещадно критикували одне одного. Ішлося, однак, не лише про критику, а й про прямі звинувачення: Клінтон звинувачувала Трампа в нечемності, брутальності, неповазі до жінок, а Трамп Клінтон… у міжнародних економічних махінаціях… Усі праймеріз виграла Клінтон, щоправда, із незначною перевагою.
Усі сили Білого дому, який у принципі мав зберігати функції третейського судді, були на боці Гілларі, вольової, відкритої до комунікації, сильної і принципової жінки. Трамп у передвиборчих перегонах явно програвав, видаючись химерним вар’ятом, від якого відмовилися стилісти й піар-технологи. Та ще й справа Пола Манафорта, міжнародного радника українського президента-циркача-втікача. Здавалося, що весь медіасвіт супроти Трампа. Недавні запальні висловлювання очільника МЗС Німеччини тільки додавали жару.
І от на цьому тлі супроти Білого дому, супроти, здається, усьому світу перемагає той, кого всі ЗМІ називали «блазнем», «паяцом» і «вар’ятом». Перемагає і виступає вже зовсім в іншому амплуа: в образі розумного господаря, який вивів усю родину до людей, впевнено показуючи свою силу й укоріненість в Америці. Але також і в світі з огляду на дочку Іванку, яка має чеську кров.
Не треба боятися Трампа. Поряд із ним є команда фахівців, які, сподіватимемося, зможуть зміцнити американську економіку. Нагадаю, що США – це країна, яка вже давно живе «в кредит».
Так, Росія має діалог із Трампом. Але «діалог» із Клінтон був не менш інтенсивним. Американці не пробачили їй Сирії.
Привітання від Путіна та «жиріновський бенкет» у Держдумі – частина стратегії гібридної війни, спрямована на підривання авторитету до Трампа у світової спільноти. Офіційний Кремль хоче бачити в егоцентричному політикові Уго Чавеса або й Олександра Лукашенка. Ні, Трамп інший. А Америка, попри наявність такого от Трампа, – не Білорусь чи Венесуела. І ніколи не стане цими країнами, і ніколи з розпачу й від можливого медіаігнору Трамп не побіжить в обійми до Путіна. Сама така думка абсурдна.
За Клінтон голосувала Каліфорнія, штат, у якому «засіло» чи не найбільше російських нафтодоларів. Натомість уся Флорида була за Трампа, а Флорида – це штат на іншому березі океану, де було зупинено будь-які будівництва, до яких причетні «російські бізнесмени».
Не певен, що Трамп поверне дозвіл на будівництво цих готелів. Америка не керована однією людиною, а в команді республіканців є чимало людей, вельми лояльних до України й готових нам допомагати, навіть попри те, що сам Трамп, як можемо бачити, не до кінця усвідомив для себе важливість «українського питання» та самої України (принаймні про це свідчать його виступи з українського питання).
Скажу більше: поки що Трамп не розуміється на ситуації в Україні, зокрема на ситуації в Криму, позаяк вважає рішення Хрущова «дискусійним».
Так, Трамп – це не шлях до мультикультурності США… Але до чого може призвести мультикультурність, коли немає чіткої правової регуляції? Лише до соціальних конфронтацій, яких сьогодні так багато у штатах, що межують із Мексикою.
Від дня перемоги Трампа починається період роботи й пояснення, що центр світу далеко від США й дуже близько від нас. І про це не варто забувати новому Президенту США.
