Записки в пляшці

Річно в Чехії виходить друком приблизно двісті поетичних книжок, та мало хто знає поіменно їхніх авторів. Які ж вони, нові Махи?

Замріяні романтики, що в сорочках з недбало розхристаним коміром блукають ідилічними луками? Чи звичайнісінькі – з обов’язковою торбинкою на плечі – люди, зустрівши яких на вулиці, ви й оком на них не кинете?

Восени 2015-го зустріти чеських поетів і поеток можна було частіше, ніж коли-будь. Та хоч і в празькому тунелі Карлін-Жижков, де відбувалися поетичні читання чотирнадцятьох авторів. Упродовж осінніх Днів поезії чеських віршувальників чули майдани, кав’ярні, театри, школи й клюби сімдесяти міст. Усе – на честь 205-го дня народження (18 листопада) їхнього славетного попередника Карла Гинка Махи¹.

З-поміж багатьох і багатьох поетів і поеток ми вибрали, чотирьох, які є лавреатами літературної премії «Маґнезія Літера»², й одного лавреата велькми оригінальних закордонних премій. А відтак ви, читачу, можете самі переконатися, як виглядають поети ХХІ століття і якими є їхні вірші.

Читавши ті поетичні рядки, ви, можливо, дійдете такого самого висновку, якого дійшли й ми, а саме: за інтернетової доби вірші дозволяють нам відпочити серцем. Інтернет з його інформаційною метушнею великою мірою позбавив нас уміння зосереджуватися. Задовгі тексти нас уже не тішать, й ми дедалі більше надаєм перевагу текстам, сказати б, кліповим.

Вірші більше за будь-який інший жанр відповідають потребам сучасности. Короткі! Не є винятком і такі, що обмежуються сотнею знаків. Ми їх легко «засвоюємо» між двома трамвайними чи автобусними зупинками. Кілька рядків! А міркуємо ми над ними, буває, й кілька годин.

Богдан Трояк

Видавши у 2004-му свою останню поетичну книжку, він присвятився виноградарюванню й виноторгівлі. Уродженець чеської Сілезії, Богдан Трояк (41) замешкав у південній Моравії, а пізніше перенісся до Праги, де й відкрив винарню «Велтлін», в якій почали сходитися «автентисти», прихильники природнього, без хемічних домішок, визрівання вина. «З домішками, – каже Трояк, – воно втрачає чи не найголовніше – посмак того місця, з якого походить лоза».

Нині він має виноградник неподалік Праги, в Жерносеках, ув одній з найпівнічніших областей виноградарства, і прагне, щоб його «жерносецьке» було не менш щирим, ніж його вірші: «Я переконаний традиціоналіст і певен, що поезія то є водночас і мистецтво, і ремесло, а тим, на відміну від більшости колеґ, і не зрікаюся рими».

Нова книжка поезій майже готова. Бракує в ній, як зазначив письменник, підсумкової поезії, в якій він хоче узагальнити все те, чого навчився, спілкуючись із шляхетною рослиною, яку прадавні греки називали плодом Діоніса. Невдовзі Богданові Трояку має вийти й збірка дитячих гастровіршів. «Ну, знаєте, – сміється він, – коли я вже сполучаю літературу з гастрономією, то гріх було б не споетизувати кнедликів і ковбасок».

Без назви

У зимний праліс,
як олень з ланню,
втекли й кохались
до знемагання.

Дерзкії стебла –
ножі в кохання,
і вже нам тепло:
кров чи світання?

Як олень з ланню.
Як олень з ланню.

Катержина Рудченкова

Економістка Катержина Рудченкова (40) шлях до поезії знайшла сама. Вірші, які завчала в середній школі, не правили їй за дороговказ. «Шкільні поезійки мене лютили, і то не важко зрозуміти: коли вас примушують, ви мимоволі опираєтесь», – пояснює авторка чотирьох поетичних книжок, появу яких критики захоплено вітали.

Відсунувши хрестоматію, човпла Володимира Голана³, Їржи Ортена⁴ та бельгійських сюрреалістів. Свідомо наслідувала своїх божків у власних спробах пера й не відклала його, як більшина початківців. Зберегти вірність поезії допомогли їй консерваторські⁵ викладачі, які не лише всіляко заохочували юну поетку, а й склалися на видання її первістки.

По консерваторії Рудченкова закінчила Чеський сільськогосподарський університет, та заробляє сьогодні вичитуванням коректур. «Заробити на життя віршами, – зауважує вона, – теоретично можна, але, скільки знаю, в Чехії є тільки один такий письменник».

Утім, причина тимчасового відходу Катержини Рудченкової від поетичної творчости полягає в іншому: «Заки повернутися в поезію, мушу насамперед зажити чогось нового». За «нове» став їй театр. Написала вісім п’єс, і майже всі вони побачили світло рампи. «У віршах, – твердить, – переважає внутрішнє, екзистенціяльне, а театр живе людьми як такими, а тож і є ближчий до життя».

Певна, що драматургія збагатить її поезію.

Непобачений феєрверк

Не йшов надвір.
Знав усе завгодя
надто зримо.

Чув лише гуркіт: іскрами сипало
десь поза полем його зору.

Удивлявся в майдан, яким люди вганяли
поночі,
щоб застати ще свято.

Чудувався з віри, яка їх гнала
за світляним – на тлі пречорного неба –
щастям.

Якуб Ржегак

Редактор вебових сторінок Празької міської книгозбірні Якуб Ржегак (38) віршував іще на гімназійній лаві в Лугачовицях, а потім… Потім запала мовчанка. Порушив її, коли було йому вже двадцять шість, коли став з нього пражанин, коли народився йому син.

Дебютував збіркою «Світло між дощок» (2008). Друга збірка – «Пастка на Бріґіту» (2013) – зробила з нього лавреата премії «Маґнезія Літера». Що се змінило в його житті? «Крім іншого, – відповідає, – змінилося ставлення батьків до моїх писань. Визнали таки, що чогось варті». А критики визнають Якуба Ржегака за новітнього сюрреаліста.

Найважливіше в поетичних писаннях? «Слова «талант» не люблю, – попереджає Ржегак. – Найбільшу, на мою думку, вагу має особистість та, звісно ж, її запопадливість – читати й читати інших поетів, експериментувати і вдосконалювати свої досконалі, здавалося б, тексти. Поетичного ремесла можна, зрештою, і навчитися».

Чеському сюрреалістові нема-нема та й закидають, що він місцями наслідує Вітезслава Незвала⁶ й Петра Крала⁷. Якуб Ржегак голови собі тим не сушить: «Таке стається, й нема в тім нічого страшного».

Писати поезії, вважає він, се наче писати листи. Кому? «Собі або якійсь уявній особі. У моєму випадку такими особами є здебільша жінки. Вірш – се непевні почуття у словесній оболонці, така собі записка у пляшці».

Свої «одкровення» Ржегак нотує в мобіль: «У трамваї шибне мені щось у голову, зразу й запишу. Часи, коли поети дряпали на ресторанних серветках, давно минулися». Деякі вірші шліфує і по два, і по три роки, але гадає, що поезія – жанр не до порівняння легший, ніж проза: «Повістяр мусить вигадати сюжет, приласти серце в персонажів, побудувати композицію… Мусить писати систематично. Поет під цим оглядом – пташка вільна».

У горіху

Місто розлазиться як пакетик а ми
живемо всередині горіха / вслухаємось
у спів горобців за ранковим вікном /
жовтаве світло /
легке і прозоре стікає
з садів / поривчастий вітер пливе
збриженою вулицею / стоїмо навпроти себе
і простягаємо руки /
вколо злітають бульки / наразяться на
смерть / зіткнувшись із запнутими грудинами.

Ольга Стеглікова

Якби ми шукали за людиною, що сидить на кількох стільцях, спинилися б на ній, на Ользі Стегліковій (39), бо вона і поетка, і редакторка, і видавничка, і критикеса, і мати двох дочок…

«Маґнезійною» стала вже перша її збірка «Тижні» (2014), яку дехто сприйняв як «похорон поезії шлюбу». «Віршам, – згадує авторка, – закидали безпотрібний неґативізм, але чимало жінок (а можливо, й чоловіків) знайшло в них себе. Ті історійки аж ніяк не лише мої. Багато що взято з життя моїх знайомих, а багато що й вигадано».

Ольга Стеглікова видала «Антологію чеської поезії» і разом з поетом Петром Грушкою відредаґувала альманах «Найкращі чеські вірші 2014». Упродовж року вона прочитує сорок-п’ятдесят збірок, частину яких і рецензує, а крім того, ще й безліч рукописів.

Як то воно є радити поетам? «Буває, що рукопис цілком готовий й нема рації щось у ньому міняти, – коментує Стеглікова своє редакторство. – Деякі поети подразливо реаґують на мої зауваги, деякі за них дякують. І з тими, і з тими скорочуємо, викидаємо, спільно допрацьовуємо, і сей творчий процес кожен з них сприймає по-своєму».

Її творчий процес біжить хвилями: то за півроку ані рядка, а то десять віршів за тиждень. Останньо Ольга Стеглікова кохається в поетичних читаннях, які дозволяють їй сказати, що поезія виходить з мистецького ґетта: «Днями, читавши на одному з празьких майданів, була вражена кількістю слухачів. Пересвідчилася, що читання приваблюють публіку як на великих фестивалях, так і – уявіть собі! – в потягах. Навіть те, що отсе ви звернулися до нас, до поетів, є свідченням зближенням поезії з людьми. Мене таке, як ви свідомі, не може не тішити».

Без назви

в будинку по той бік якраз обнялися

двоє

й він тісто її волосся переминає у пальцях
вона звично нахилить голову
тримається його шиї як потопельник
соломинки
потім поточаться
пес їм потреться об ноги
мірне тупання лапок звісно ж
зазначу
лутка віконна гідне обрамлення сценки
і запинаю і чайника ставлю
не вкидайте реклямок

Богдан Благовець

Поза десять років віддав Богдан Благовець (34) поетичним імпровізаціям. Уперше імпровізував у залі колишнього пльзеньського вокзалу. Виграв тисячу крон, що, як на студента кінематографічної високої школи, було аж-аж-аж. Відтоді брав участь у багатьох конкурсах. Збирав премії навіть на міжнародніх змаганнях поетів-імпровізаторів.

Сьогодні таких змагань автор талановитих документальних стрічок уникає: «Я зрозумів, що імпровізацією годі висловити бодай якусь глибоку думку, що се все – забава. Помітив і те, що сам себе обкрадаю, вживаючи тих самих і тих самих рим. А все ж таки імпровізую й далі. Щоправда, зрідка. На тих чи тих культурних заходах».

До виступів Богдан Благовець не готується, сподіваючись, що в потрібний мент натхнення само його знайде. Не знайшло, як він твердить, лише однораз: «Позаторік напередодні Різдва померла Ленка Зоґатова, femme fatale брненської альтернативної сцени 90-х. На концерті, який було присвячено її пам’яті, я вийшов на кін, видушив з себе два рядки, і… мов заціпило. У чім річ, збагнув згодом. Не хотів розсльозити слухачів, а бути невтральним не хотів тим паче. Словом, заціпило…».

Марії, своїй жінці, Благовець освідчився в коханні також як поет імпровізатор. «Можливо, – каже він, – моє освідчення й виглядало як епізод із серцезворушного фільму, але я певен, що і найзаповітніші наші вчинки вимагають жестів великих і театральних». Весілля гуляли в залі колишнього пльзеньського вокзалу.

Вірш як Мандала⁸

Сімдесят один чоловік загинув
у холодильному боксі.

Життєве коло добігло, та справа
не в парадоксі.

Серце моє голосить, мозок мій збожеволів
не тільки завдяки сімдесят одній долі.

(Такою була реакція Богдана Благовця, коли в серпні 2015-го австрійська поліція знайшла в покинутій вантажівці десятки мертвих утікачів.)

Луція Зідкова, Марія Фрайтова, Владан Шір

З чеської переклав Микола ШАТИЛОВ.

Примітки перекладача

¹ Карел Гинек Маха (Karel Hynek Mácha, 1810-1836) – чеський поет і повістяр, представник чеського романтизму, засновник новітньої чеської поезії. Уславився як своїм життям, так і своєю творчістю, в якій домінує ліро-епічна книжка «Май», одна з найчастіше публікованих чеських книжок.

² «Маґнезія Літера» (Magnesia Litera) – чеська літературна премія, яку від 2006-го щороку вділяє «Товариство Літера». Грошовий еквівалент премії – 100 000 крон.

³ Володимир Голан (Vladimír Holan, 1905-1980) – один з найвидатніших чеських поетів і перекладачів ХХ століття.

⁴ Їржи Ортен (Jiří Orten, 1919-1941), чеський ліричний поет, який вкоротив собі віку на протест проти німецької займанщини.

⁵ У Чехії консерваторія – середній музично-драматичний навчальний заклад.

⁶ Вітезслав Незвал (Vítězslav Nezval, 1900-1958) – чеський поет, один із засновників сюрреалістичного руху в колишній Чехословаччині.

⁷ Петро Крал (Petr Král, 1941) – чеський поет, перекладач, есеїст, який пише чеською і французькою.

⁸ Мандала (санскр. магічне коло) – сакральне схематичне зображення або конструкція, яка використовується в буддійських та індуістських релігійних практиках.