МОХАММЕД АУФІ
ЗІБРАННЯ ІСТОРІЙ ТА СВІТОЧІ ПЕРЕКАЗІВ
З перської переклав Роман ГАМАДА
ПРАВОСУДНІСТЬ ПАДИШАХА КИТАЮ
Розповідають, що прийшов до повелителя правовірних Мансура* один аскет і став його напучувати. І проміж усього сказав він отаке: “Якось у своїх мандрах втрапив я до Китаю, і там правителем був один справедливий падишах. Несподівано його побила якась хвороба, і з тієї причини він утратив слух. Він скликав візирів та наближених і сказав їм: “Мені сталася велика причина, я втратив слух, і в моїх вухах не залишилося сили чуття”. Сказав ці слова й гірко-прегірко заплакав. Аби втішити падишаха, візири сказали: “Якщо ви втратили слух, великий Господь за вашу справедливість і добротливість, людяність та спочутливість нагородить вас замість слуху довголітнім життям”. — “Ви помиляєтесь, — відказав їм правитель, — і міркування ваші далеко відбігли від істини. Не через те я плачу, що позбувся слуху, адже мудрий знає, що наприкінці світу всі частини тіла знову будуть цілі, і тому він не турбується марністю речей, не побивається, що втратив одну з них. Я плачу через те, що коли покривджений волатиме про допомогу і вимагатиме справедливості, я не почую його голосу і не зможу зарадити у його притузі”. Потому він звелів оголосити у всіх краях його держави, щоб ніхто не вбирав червоної одежі, окрім покривджених, аби він, падишах, побачивши здалеку когось у червоній одежі, знав, що це покривджений, і поспішав йому на допомогу.
_________Перекладено за виданням: Садід ед-дін Мохаммед Ауфі. Джавам аль-гекайат ва лавам ар-ревайат. — Тегран: Шаркат-е ентешарат-е ельмі ва фарганґі, 1382/1962.
* Аль-Мансур (754—775) — другий халіф із династії Аббасидів, фактичний засновник аббасидського халіфату.
ОМАР ТА ІРАНСЬКИЙ ПОЛОНЕНИЙ
У той час, коли завоювали Аджам*, взяли в полон одного із марзбанів, себто правителів аджамських, і привели його до повелителя правовірних Омара**, нехай помилує його Аллах.
— О повелителю правовірних, — сказав марзбан, — перед тим як мене скарати, спершу нехай дадуть мені води, не вбивай мене спраглого.
Омар звелів:
— Дайте йому води.
— О повелителю, поки я не вип’ю воду, мене не віддаси на страту?
— Гаразд, — відказав Омар, — тебе не стратять, поки ти не вип’єш цю воду.
Тоді в дерев’яному полумиску принесли води, налили в келиха й подали марзбанові. Йому стали дрижати руки, тоді Омар сказав:
— Не бійся, пий, поки не вип’єш цю воду, тебе не скарають.
Марзбан ту ж мить пожбурив келиха на землю, він розбився і вода вся вилилась.
— Принесіть іще води, нехай вип’є, — звелів Омар.
— О повелителю, — сказав марзбан, — я не спраглий, але ти дав мені змогу говорити і таким чином я здобув твій захист, отож я у волі твоїй.
— Говори далі, не бійся, я не вбиватиму тебе, поки не вислухаю.
— Я казатиму слова як живий чи як уже мертвий?
— Твої слова будуть слова живого.
— О повелителю, ти дав мені вдруге напитися, обіцявши не вбивати, а тобі не личить клятву свою перемінювати.
— Ти обдурив мене і так усе повернув, що я мимоволі тебе помилував. Та присягаю богом, ти від мого меча помилування не знайдеш, аж поки не станеш мусульманином.
Отаким чином марзбан став мусульманином і уникнув страти.
_____*Аджам — так називали араби усі завойовані ними землі, зокрема Іран Аджамський.
**Омар ібн аль-Хаттаб (634—644) — другий “правовірний” халіф, один із чотирьох наступників пророка Мохаммеда. При ньому араби завоювали Іран.
ВІДПОВІДЬ СЕЛЯНИНА
Коли султан Тамгач-хан Ібрагім бен аль-Хасан*, нехай змилується над ним Аллах, був правителем Самарканда, він схотів збудувати собі палац. Коли заходилися зводити палац, він таким чином провадив оте будівництво, аби ніхто нічого схожого на ту споруду не бачив. Він цілими днями простоював біля тієї будівлі, сам загадував роботу будівельникам, і повсякчас говорив: “У будівничого довгий вік буде”, і ці слова ясували, що творіння його, будівничого, зостанеться на довгі віки.
Одного дня стояв він побіля тієї споруди, і якийсь селянин подав йому скаргу, і вимагав він справедливості. Саме на ту пору хан був у лихому гуморі і відкинув скаргу. Селянин удруге приступив до нього, вимагаючи справедливості.
— Забирайся геть, — відказав йому хан, — не зосталось у мене справедливості.
— Кому ж ти віддав її, о хане? — вигукнув той. — Як же її у тебе не зосталось?
На хана так подіяли його слова, що він гірко заплакав, а тоді відмовив:
— І добре ж ото сказав ти: нікому я не віддав, і нічого не зосталось.
Він дослухався до слів селянина і вдовольнив його прохання.
____* Тамгач-хан (1010—1068) — правитель Середньої Азії із династії Караханідів.
ХИТРИЙ СПОСІБ
У давніх книгах Індії розказувано, що коли на престол Гіндустану зійшов індієць Фур*, він підкорив собі всю країну і йому повинилися всі раджі. Мав він візира, непомалу розумного і проникливого, який у благородстві й справедливості був незрівнянний. Той візир узяв владу у свої руки і змусив правителя дослухатися до своєї думки, позбавив брахманів величі й блиску, і ніхто вже не вважав на їхні промовляння. Ото вони й зненавиділи візира і стали гадати, як би то його скинути, і заповзяли хитрощі. Врешті вони надумались і написали Фурові листа від імені покійного раджі, і в листі було сказано:
“Я там, на тому світі, щасливий безмірно, і держава моя гаразд впорядкована, проте серце моє сумує без візира, бо немає тут нікого, хто б міг мені бути порадником, як ото він. Треба, щоб ти послав до мене того візира”.
Вони до листа приклали падишахську печатку і дали одному з особистих служників раджі, велівши покласти листа йому під подушку, коли той засне.
Коли раджа прокинувся, він побачив того листа, узяв прочитав, тоді покликав візира, показав йому написане і сказав:
— Треба тобі лаштуватися в подорож у потойбічний світ.
Візир не розгубився, він не став супротивитися, адже добре знав, що мертві листів не пишуть і не можуть пересилати їх із гінцями. Він був упевнений, що то підступи брахманів. Він сказав раджі:
— Дай мені один місяць часу, аби я зміг достойно підготуватися до подорожі. Мені треба вдовольнити своїх ворогів, роздати милостиню нужденним та неймущим, завершити як належить земні справи.
Раджа згодився на його прохання. Тоді візир велів за містом викопати колодязь і обкласти його дровами. Потому казав із того колодязя до його хати вирити підземний хід, а вхід туди заличкувати купою дров. Коли все було готове, візир попрощався із раджею, той вручив йому листа до свого батька і сказав:
— За твоїм повеліням посилаю до тебе свого візира і очікую подальших твоїх наказів, і усе, що ти зволиш, я сповню.
Раджа подався у те місце, де було викопано колодязь, візир став поміж дровами, і брахмани підпалили їх. Тоді візир підземним ходом пройшов у свій дім і ховався там чотири місяці. А як минуло чотири місяці, одного вечора він послав раджі звістку, що, мовляв, його візир повернувся з того світу. Дуже вже дивувався раджа з такої прояви. Візир прийшов до нього, поцілував перед троном землю і вручив йому листа, написаного буцім від його батька. І в тому листі було сказано: “За моїм зволінням ти прислав до мене візира, за що я тобі вдячний. Проте я знаю, що країна без візира обернеться на руїну, затим-то я відправив візира назад до тебе і прошу прислати мені брахманів, щоб я мав з ким розмовитись, а твоєму державству без них не буде жодної шкоди”.
Коли раджа прочитав того листа, він прикликав брахманів і ознаймив їм послання померлого правителя. Ті були неабияк здивовані і налякані не менше, вони здогадались, що то справа рук візира, це він таку хитру штуку встругнув, проте нічого не могли вдіяти, і усіх їх спалили. Одповідне місце є і в святому Корані: “Але ця злохитрість спостигла лише тих, що вдалися до неї”**.
_________*Фур — один із правителів Індії, легендарний раджа Канауджа. За однією з легенд, загинув у битві з Александром Македонським.
**Коран, 35-та глава “Янголи”, частина 41-го вірша.
Далі читайте паперову версію журналу.
