ЛІ ІН

НА ПЕРЕПРАВІ ЧЕРЕЗ ХУАНХЕ

З китайської переклала Ядвіга ЛИСЕВИЧ

У пелені дощу — самотній мандрівник —
до переправи давньої прямую.
О Хуанхе,
якби до ніг моїх ти хвилю підігнала,
щоб перебрався я на берег той...

Я знаю дев’ять закрутів твоїх
і брижі вісімнадцяти затонів.
Тисячоліття місяць сяйво ллє
на плеса їхні срібною водою.
Бамбукова жердина блискотить.
О, скільки смутку звідала й тривоги!

З туману вигулькнув вусатий рульовий,
і завмирає шум від руху джонки.
Можливо, стлілий парус десь лежить
на мілководді — спомин про минуле,
події видатні з прадавнини
у пам’яті його закарбувались...
І ось в туманній мжичці човен мчить,
і чути вільну пісню над рікою.
Човняр стоїть з жердиною в руках.
Ой! Дівчина в човні за стернового!

Горить червона квітка у косі,
на сотні лі у водяній гладіні
відсвічує, і сяє, і мигтить...
Співзвучна пісні дівчини душа,
а усмішка освітлює обличчя.
Милуюсь рухами граційними її.

О древня Хуанхе! Багато літ
незмінно жовті води колихаєш.
Та з кожним роком втілення нове
твоя краса, я бачу, набуває.
Я слухаю крізь пелену дощу —
ріка шумить, кипить біля загати.
Дивлюся — зеленіють край води
тополі й верби молоденьким листям!