ЛЮ ШАХЕ

Я — ВИШНЕВИЙ ЦВІТ

З китайської переклала Ядвіга ЛИСЕВИЧ

Вишневий цвіт, вишневий цвіт; все передмістя у вишневім цвіті, запитую тебе: «Ти звідки?» Кажуть, весняним вітром принесло. Адже ти в піднебесній хмарі? Хмари пливуть, щезають, але не зникає душа — повертається до людей вишневими деревами. За ніч вона натче десятки тисяч сувоїв червоного полотна, одягне схили гір, прикрасить береги водоймищ, оповиє селянські хати, до котрих повернулись ластівки. Чи не так?

О вишневий цвіт, ти смієшся, але не відповідаєш. Я п’янію від весняного вітру, пелюстки падають дрібним дощем, вкривають мені одяг, моє волосся. Чутлива пелюстка торкнулась мого вуха, я чую, вишневий цвіте, ти шепочеш. Кажеш: не весняним вітром тебе принесло, і ти — не піднебесна хмара, ти — це я, це час, прогаяний мною, це роки, чудові, ніби вишневий цвіт. З далеких просторів ти повертаєшся до мене і знову розлучаєшся зі мною, просиш мене не сумувати, просиш не зітхати. Ти приходиш до мене у рожевий весняний сон. Ти танцюєш для мене танок, в якому кружляє листя, падаючи з дерев. Потім стаєш ґрунтом, журливою землею, стаєш ароматною травою наступного року, сходами злаків ранньої осені.

О вишневий цвіте, вишневий цвіте, ти — це я, це я в минулому, а не хмари, які прилетіли з піднебесся. Ти — це я, я — це вишневий цвіт. Сп’янілий від весняного вітру. Я дивлюсь: пелюстки падають, ніби дрібний дощ, пурхають, сміх тут, сміх там, і я не знаю, чому сумує вишневий цвіт.

О вишневий цвіте, вишневий цвіте, ти — це я, це я, відображений у дзеркалі весни, але дзеркало прикрашає мене. Я зачарований. Я знайшов себе — я вишневий цвіт.