Роксолана Зорівчак

СПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТИ ТА ТВОРЧОСТИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ 

До 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка в Україні

 

Частина І. ХІХ століття

До англійської, американської і канадської літератур ім’я Тараса Шевченка входить значною мірою одночасно. У популяризації літературної та мистецької спадщини Т. Шевченка серед англійських читачів беруть участь різні за своїм світоглядом, знанням і талантом письменники, публіцисти, громадські діячі й, на жаль, досить рідко професійні перекладачі, що й накладає свій відбиток на якість перекладених творів та на сприймання творчості поета. Матеріали англійської Шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість, їх необхідно оцінювати критично. Поступово Шевченкова творчість входить як естетична цінність в англомовні літератури. Поет давно був знаний у колах українських іммігрантів як поет-патріот, символ болючо-коханої, але навіки втраченої Вітчизни, в академічних — як об’єкт наукового дослідження. Тепер ширші читацькі кола англомовного світу призвичаюються сприймати творчість Т. Шевченка як художнє втілення історичної пам’яті українського народу, як одну із найяскравіших сторінок у світовій літературі нарівні з творчістю Дж. Ґ. Байрона, О. С. Пушкіна, В. Вітмена та ін. Очевидно, вимагати від перекладача, що відтворив два-три поетові вірші, високого рівня адекватності — дуже важко. Адже вся творчість поета — це певна цілісність, це певний образний світ, це певна алегоричність, яку слід відчути й зрозуміти. Кожен переклад — це, очевидно, перевтілення. А перевтілюватися легше, коли світогляди автора та перекладача — близькі. Тоді можна і перевтілюватися і залишатися самим собою, а це дуже важливо для творчої особистості. Саме тому серед найкращих перекладачів Т. Шевченка чимало патріотів, борців за волю (А. Гончаренко, Е. Л. Войнич, В. Річ).

Найбільша складність перекладу Шевченкової поезії полягає в закодованій у ній мовній картині світу на рівні реалій (бандура, китайка, чумак, вишиванка, кобзар, троїсті музики), національних символів (калина, барвінок), історичних алюзій (Хортиця, Великий Луг, Коліївщина, Батурин, Суботів), словесних образів, що є часто найкращими провідниками у край поета («недвига серцем»; «і сторч на море поглядав, мов на Іуду»; «щоб та печаль не перлася, як той москаль, у самотню душу») та насиченого асоціативного поля певних слів (гомоніти, туга, журба).

Перші творчі взаємини між Т. Шевченком і англійськими інтелектуалами датуються 1844 р., коли він намалював портрети дванадцяти російських полководців [1, с. 41] і їх викарбував на сталі у Лондоні для книжки М. Полєвого «Русские полководцы, или жизнь русcких полководцев» (Санкт Петербург, 1845) відомий англійський гравер, член Королівської Академії Джон Г.енрі Робінсон (1796–1871) [2, p. 356]. У рецензії на книжку М. Полєвого В. Г. Бєлінський дуже позитивно відгукнувся на Шевченкові портрети [3, p. 172].

Англійського читача з творчістю Т. Шевченка першими знайомили політичні емігранти з України й Росії (М. Драгоманів, О. Герцен, С. Кравчинський, М. Огарьов та ін.), популяризуючи його не лише як великого поета, а й як політичного діяча, борця за волю. Першу англомовну розвідку про Т. Шевченка в Англії — «Південноросійський поет» — опублікував 5 травня 1877 р. знаний літературний тижневик «Круглий рік», який видавав Ч. Діккенс-Молодший, найстарший син романіста. [4, p. 220–224] На цій анонімній статті відчувається вплив популярних тоді в Європі ідей Т. Карляйля (1795–1881) — великого шотландського літератора, ректора Единбурзького університету, перекладача творів Й. В. Ґете англійською мовою, зокрема «Wilhelm Meisters Lehrjahre», «Wilhelm Meisters Wanderjahre». 1841 р. він виступив з лекціями про обожнювання національних героїв, зокрема поетів [5]. У статті, побудованій на матеріалі критико-біографічного нарису Е.-А. Дюрана, подано життєпис Шевченка й характеристику його як поета, що був речником свого народу, на тлі стисло викладеної історії цього народу; підкреслено художнє подвижництво поета, антикріпосницький характер його творчості, популярність «Кобзаря». Зазначено, що той факт, що Т. Шевченко оволодів серцями мільйонів, є доказом слабкості російської — здавалось би, всемогутньої — імперії. Водночас, упадає в око недостатня поінформованість невідомого автора (щодо творчості Т. Шевченка під час та після заслання, тощо).

Глибший аналіз і докладніші відомості про поета знаходимо в працях британського славіста та першого британського україніста Вільяма Ричарда Морфіла (1834–1909). Він народився 17 листопада 1834 р. в містечку Мейдстоун (графство Кент) у родині скрипаля. Навчався спершу в Мейдстоуні, згодом у сусідньому Тонбріджі, а 1853 р, вступив до Оксфордського університету і, блискуче пройшовши всі стадії тодішньої класичної освіти, закінчив його в 1857 р. З дитинства В. Р. Морфіл відзначався феноменальною пам’яттю. Досконало знав англійську літературу, зокрема поезію. Ще в школі в Тонбріджі, коли він уже добре опанував, крім класичних, німецьку й французьку мови, один із учителів подарував здібному юнакові граматику російської мови. Ця подія започаткувала шлях В.Р.Морфіла до славістики. А шлях цей виявився нелегким. Правда, в Оксфорді були певні славістичні традиції: ще 1696 року тут надруковано першу граматику російської мови, що її написав Г.В. Лудольф; в 1844 р. йшлося про організацію кафедри славістики. Одначе в 60-і рр. XIX ст., коли Морфіл розпочинав наукову діяльність, в Оксфорді, як і в інших наукових осередках Англії, мало цікавилися славістикою. Учителів-славістів Морфіл не мав, усі знання здобув самотужки. Часто бракувало йому підручників, словників. Славістика вважалася таким малоцікавим предметом, що Морфілу інколи важко було зібрати навіть нечисленну аудиторію, хоча він був дуже добрим лектором.

Після закінчення університету В. Р. Морфіл довгі роки працював репетитором в Орієльському коледжі Оксфорду. Водночас він наполегливо студіював слов’янські мови, у т.ч. таких нечисельних народів, як лужицькі серби, а також угорську, румунську, грузинську. Під час вакацій виїжджав до Чехії, Польщі, Росії, України, Румунії, Болгарії, Сербії, Туреччини, Греції. У 1888 р. він довго перебував на Кавказі, у Тбілісі, в 1891 р. — у Києві, Москві й Петербурзі; у 1895 р., крім Москви, Петербурга й Києва, відвідав Варшаву та Львів. Листувався (1871–1895) та зустрічався (1892) з М. Драгомановим [6]. Серед його кореспондентів були М. Павлик та О. Коваленко; крім них, книжки з дарчими написами надсилали В. Морфілу М. Вороний, І. Стешенко, І. Рудченко, В. Антонович. У своїх працях про Польщу та Росію В. Морфіл чимало уваги присвятив Україні. Уперше про українську мову і літературу, зокрема Т. Шевченка, він писав у статті «Російська мова та її діалекти» (1876), де розглядав українську мову як самостійну лінгвальну систему [7, p. 530]. Науковець першим упровадив українознавчі матеріали до енциклопедичних видань Великобританії. Найповнішу характеристику української мови дав у нарисі «Слов’янські мови» у ІХ вид. «Британської Енциклопедії» (1887, т. 22). Особливу увагу звернув на звук [дж] та чергування голосних, на демінутиви, зокрема неозначеної форми дієслова. Необхідність наукового вивчення української мови науковець підкреслив у своїй габілітаційній лекції на штатного лектора «Про важливість вивчення слов’янських мов» 25 січня 1890, спираючись при цьому на праці Ф. Міклошича. В.Ягича, П. Шафарика, А. Шляйхера, А. Будиловича. Українське художнє слово, усне й письмове, охарактеризував найглибше в монографії «Слов’янська література» (1883) і нарисі «Література Росії» у ІХ вид. «Британської Енциклопедії» (1886, т. 21). В. Р. Морфіл — автор двох розвідок про Т. Шевченка. Першу статтю «Селянські поети Росії» (1880) лише частково присвячено Т. Шевченку (у ній ідеться також про М. Ломоносова і О. Кольцова). Це, по суті, відгук на празьке видання «Кобзаря» 1876 р. Метою статті було показати, що навіть в підневільних умовах народжуються національні поети та що ані неволя, ані фізичні терпіння не можуть задушити поривів генія. Докладно переповідаючи життєпис Т. Шевченка, автор досить мало уваги звертає на поетову творчість [8]. У статті «Козацький поет» (1886) докладніше охарактеризовано творчість Т. Шевченка як національного поета України, У цій же статті стверджено, що твори Т. Шевченка надзвичайно важко перекладати англійською мовою та висловлено припущення, що лише в перекладі на шотландську говірку поезія Т. Шевченка не втратила б своєї краси [9]. В. Морфіл переклав Шевченкову поезію «І день іде, і ніч іде…», уривки «Заповіту», «Подражанія 11 псалму». Прозою переклав Шевченкові вірші «Садок вишневий коло хати…», «Ой три шляхи широкії…», «Ой одна я, одна…» (перших 8 рядків), українську народну пісню «Під нашою слободою роде жито з лободою…» Слід визнати, що британський дослідник — при всій шанобі до нашого поета — ототожнював творчість Т. Шевченка з фольклором, недооцінював поему «Гайдамаки», був далекий від розуміння Т. Шевченка як класика світової літератури, вважав його одним із останніх справжніх народних співців. Українознавчі інтереси Морфіла віддзеркалює його бібліотека, що зберігається в Тейлорівськім інституті при Оксфорд. університеті. Фонд україніки охоплює біля 110 назв (понад 300 томів), в т. ч. двотомову працю О. Кониського «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» (1898–1901), «Кобзарь» Т. Шевченка за редакцією М. Гербеля (3-є вид., 1876) [10].

1883 опубліковано курс лекцій з порівняльної лексикології К. Абеля, у якому в загальних рисах говорилося про творчість Шевченка як про найвизначніше явище української літератури [11].

До англомовної Шевченкіани причетний також Френсіс Петрік Марчант (1870–1938). Перекладав передусім з російської (О. Пушкіна, О, Грибоєдова, М. Лермонтова, А. Майкова, М, Некрасова, О. Хомякова) та чеської (Ярослава Врхліцького, К. Чапка) мов. Автор статей про С. Чеха (1908), М. Ломоносова (1911). Активіст (протягом певного часу — бібліотекар, почесний секретар, скарбник) «Англо-російського літературного товариства» (1893–1917). 4.V 1897 на засіданні цього товариства виголосив доповідь про Т. Шевченка та прочитав власні переклади поетових творів [12]. Відомості про українського поета почерпнув з «Кобзаря» М. Гербеля (1876). Навівши Шевченкові слова, що історія його життя — це частина історії його батьківщини, переказав життєпис поета, наголосив на тому, що наскрізна тема в творах Т. Шевченка — це любов до України, прагнення бачити свій нарід щасливим і вільним. Досить високо оцінив балади Т. Шевченка, зокрема «Причинну», «Тополю», поеми «Катерину» і «Наймичку», найвизначнішим твором назвав поему «Гайдамаки». Переклав Шевченкові поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», вірші «Заповіт» (перших 8 рядків, перший віршований переклад англ. мовою), «Минають дні, минають ночі...», «Думи мої, думи мої...», 1839 (уривки), «Огні горять, музика грає...». Хоча переклади вторинні (зроблені на основі російських перекладів), вони значною мірою відтворюють зміст та просодію оригіналів. Найслабше перекладено вірш «Минають дні, минають ночі...» (втрачено домінанту трагізму –»І сліду не кинуть Ніякого, однаково Чи жив, чи загинув!»; впроваджено релігійні мотиви). У перекладах Марчант досить вірно відтворив художні особливості Шевченкової поезії, зокрема поетову образність [13], одначе не відчув вагомості окремих реалій: китайка («Іван Підкова»), гетьманщина («Тарасова ніч»), фразеологізмів: «Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала» («Іван Підкова»). В «Записках Англо-російського літературного товариства» опублікував деякі інші українознавчі матеріали: інформацію про Шевченкову поему «Єретик» та її російський переклад (1907, № 48), першу в англомовному світі рецензію на антологію «Вік», у якій зупинився детальніше на творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Старицького, С. Руданського (1900, №29). У студії «Огляд слов’янських мов» велику увагу присвятив українській мові як окремій лінгвальній системі (1900, №53).

1899 оприлюднено в багатотомній «Універсальній антології», що вийшла друком у Лондоні, Шевченкову поему «Тарасова ніч» у перекладі Л. Вайнера (другий англомовний переклад) [14].

 

Література

 

1. Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: у 10 т. / Т. Г. Шевченко — Київ: АН УРСР, 1961. — Т. 7, кн. 1: Живопис, графіка. 1830–1847.

2. Sandby W. The history of the Royal Academy of Arts / W. Sandby — London, 1862. — Vol. 2.

3. Swoboda V. Shevchenko and Belinsky / V. Swoboda // The Slavonic and East European Rev. — 1961. — December. — Vol. 40, No 94.

4. Аnon. А South Russian poet // All the Yеаr Round — 1877. — 5 Мау. Vol. 18, No. 440.

5. Carlyle Th. On heroes, hero-worship and the heroic in history / Th. Carlyle — Edinburgh, 1841. — 112 p.

6. Zorivchak R. Mykhailo Drahomaniv and English literature / R. Zorivchak // The Ukrainian Rev. — 1991. — Vol. XXXIX, No 4. — P. 24–32.

7. Morfill W. R. The Russian lan.uage and its dialects / W. R. Morfill // Transactions of the Philological Society. — 1875/1876. — P. 503–553.

8. Morfill W. R. The Peasant poets of Russia. I.T.G. Shevchenko, Kobzar (The Wandering Minstrel). 2 Vols. Prague. 1876» (Review) / W. R. Morfill // The Westminster Rev. New Series. — 1880. — Vol. 58, July. — P. 84–91.

9. Morfill W. R. A Cossack poet / W. R. Morfill // Macmillan’s Magazine. — 1886. — April. — Vol. 53. — P. 458–464.

10. Зорівчак Р. Михайло Драгоманів і англійська література / Р. Зорівчак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1992. — Т. 224: Праці філологічної секції. — С. 107–118.

11. Abel C. The slavification of the Finnish area. / C. Abel // Slavic and Latin. Ilchester lectures on Comparative Lexicography delivered at the Taylor Institution. — Oxford; London: Trübner, 1883. — P. 21–27.

12. Marchant F. P. Tarass Grigorievitch Shevchenko: an appreciation / F. P. Marchant // Proceedings of the Anglo-Russian Literary Society. — 1897. — No 18. — P. 5–12.

13. Кузик Д. М. Маловідомі англійські переклади // Всесвіт. — 1976. –№ 3. — С. 175–176.

14. Shevchenko T. Taras’ night / T. Shevchenko; transl. by L. Weiner. // The Universal Anthology. — London, 1899. — Vol. 29. — P. 34–41.

 

Закінчення статті читайте в наступному числі «Всесвіту»