Дмитро Дроздовський

Крок у світ: «Всесвіт» в Альбіоні

10 березня за сприяння Dmytro Firtash Group у Кембриджському університеті відбулася зустріч журналу «Всесвіт» із британськими читачами

 

Минулого року Кембриджський університет посів перше місце в рейтингу університетів світу. Кембридж — дивовижне маленьке містечко майже в серці старої Англії, що існує навколо Університету. Науково-навчальний заклад, який почав існування в ХІІІ ст., зберіг свій статус інтелектуальної оази також і в столітті ХХІ. Науково-технічний прогрес, перехід до індустріального й постіндустріального суспільства, прискорені темпи тотальної інформатизації, творення гіперреальності — все гармонійно поєдналося з архаїчною величчю й готичною витонченістю Кембриджського університету. Сьогодні цей заклад зумів стати першим саме через унікальне і для багатьох незбагненне поєднання оціуму (праці) та негоціуму (відпочинку). З одного боку, у вікнах кембриджських коледжів можна побачити увімкнене світло й о третій ночі — студенти працюють за комп’ютерами. З другого боку, вдень видається, ніби все місто пересідає на велосипеди або ж ніжиться на траві біля річки. І головне — немає відчуття поспіху, нічого тут не робиться з надмірним притиском і спересердя. Кембридж винайшов абсолютно унікальну формулу університетського довголіття, яка полягає у внутрішньому спокої та гармонії.

Університет засновано у 1209 році у місті Кембридж, графство Кембриджшир, студентами та викладачами Оксфордського університету, які вимушені були залишити Оксфорд через збройні сутички з місцевим населенням.

Кембриджський університет виник за зразком Паризького і, мабуть, розвинувся з тієї системи викладання, яку вже в XII ст. провадило тут духівництво єпархії Елі. Перший коледж у Кембриджі відкрився в 1284 р. Папа Іоанн XXII офіційно визнав університет 1318 р., але до того моменту це вже був цілком сформований навчальний заклад. Освіта в Кембриджі тривала довгі роки, а після закінчення навчального закладу потрібно ще провести в ньому не менш двох років викладачем. Університет має власну конституцію і є самокерованим навчальним закладом зі своїм законодавчим органом (Regent House), в який входять 3 тисячі викладачів і адміністративних працівників. Сьогодні в Кембриджі навчається понад 18 000 студентів, близько 17% з яких — іноземці. Більше половини студентів віддає перевагу гуманітарним наукам, тому Кембридж закріпив за собою звання найпотужнішого гуманітарного університету.

10 березня, в день смерті Тараса Шевченка (а цього року ми відзначили 150-річчя з дня смерті видатного майстра), в Робінсон-коледжі (одному з найновіших) Кембриджського університету відбулася презентація журналу світової літератури «Всесвіт» (журнал представляли відповідальний секретар Ніна Харчук і заступник головного редактора — автор цих рядків). Як відомо, «Всесвіт» — найстаріший український літературний часопис і єдиний у країні журнал світової літератури, який був створений 1925 р. Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим і Олександром Довженком. Він дожив до 1934 р., коли був розгромлений червоною владою. 1958 р. «Всесвіт» відродився як «товстий» щомісячник Спілки письменників України.

Рівно 10 років тому було створено Українське Товариство Кембриджського університету, яке існує й до сьогодні (сайт Товариства: http://www.societies.cam.ac.uk/ukr). Українське Товариство Кембриджського університету заснувала група українців, які навчались у Кембриджі в 2001 р. Товариство було першим серед українських об’єднань  найпрестижніших університетів Великої Британії, засноване й кероване безпосередньо студентством. За мету Товариство визначило об’єднання українців та не-українців, зацікавлених в Україні; поширення українських культури, мови та традицій; розвиток зв’язків з Україною та українськими громадами в різних куточках світу.

З 2007 р. в Кембриджському університеті почали викладати українську мову на факультеті славістики, поряд із російською та польською. Це був також потужний крок до формування адекватного сприйняття України як незалежної держави. 2010 р. фінальну крапку в цьому процесі налагодження порозуміння між Великою Британією та Україною поставили «Українські студії», що на постійній основі відкрилися в Кембриджі. У рамках цього проекту студенти вивчатимуть українську мову, історію, культуру та кінематограф. Як відомо, в Європі сьогодні існує дуже мало кафедр україністики. Першими ластівками на цьому шляху стали Італія (передовсім завдяки зусиллям професорки Оксани Пахльовської), Німеччина, Хорватія…

Нарешті, в центрі світових наукових процесів утворилося маленьке місце і для українського світу. Студенти з України, завдяки іншій складовій — Українській стипендіальній програмі, зможуть навчатися в Кембриджі. Їхнє навчання оплачуватиметься в рамках Української стипендіальної програми (www.timescape.mml.cam.ac.uk/ref35/cambridge_ukraine_studentships.html), яку фінансово підтримав відомий український підприємець Дмитро Фірташ. Завдяки Українським студіям матимуть змогу навчатися в Кембриджі британські студенти, які відтепер отримали додатковий стимул для вивчення України в різних аспектах: історичному, політичному, соціокультурному. «Українські студії» очолив талановитий науковець, доктор Рорі Фіннін, американець ірландського походження, який вільно послуговується українською мовою (часом навіть із західноукраїнськими діалектизмами). Він закінчив університет Джорджтауна (США) за спеціальністю «Англомовна література» й за спеціалізацією «Давньогрецька та латинська мови». У 1995 р. записався добровольцем у Корпус миру й приїхав в Україну, де працював учителем англійської мови протягом двох років у середній школи в селі під Києвом. 2002 р. вступив у Докторську школу (PhD) в Колумбійському університеті (США), де здобув докторський ступінь за спеціалізацією «Слов’янські мови й порівняльна література». У 2008 р. Рорі Фіннін вступив на посаду викладача Українських студій у Кембриджському університеті.

Відкриття цієї програми в Кембриджі відкрило перед українським інтелектуальним світом дуже багато перспектив і очікувань. Рорі Фіннін має унікальні проекти щодо створення «інтелектуального конклаву» для україністів у Великій Британії (і в такому разі Кембридж стане центральним форпостом для об’єднання українських студій на всьому Альбіоні) і потужних університетів Північної Америки, в яких викладають україністику (зокрема в США й Канаді). Таким чином, буде створено унікальну мережу української солідарності. І дуже важливо з політичного погляду, що за кермо такого потужного і довгострокового проекту став молодий науковець, який етнічно не має стосунку до українців (так само як видатна перекладачка з Британії Віра Річ, яка нещодавно пішла з життя). Головне, щоби ці ініціативи були підтримані також і в самій Британії з боку українців. Будь-який подібний намір є спробою наближення України до європейського простору, а разом із тим він дає можливість зовнішньому світу пізнати інтелектуальну культуру України. Англійська мова сьогодні є однією з найпотужніших форм донесення інформації.  

Приємно, що і журнал світової літератури «Всесвіт» долучився до «Українських студій».

Зустріч із читачами мала формат літературних читань, щоби студенти та гості «Українських студій» мали можливість почути оригінальні поетичні та прозові твори, а також український переклад (опублікований свого часу у «Всесвіті») та англійський (усе ж таки не всі з відвідувачів могли досконало розуміти на слух поезію в українському перекладі). Для презентації журналу було обрано 5 художніх фрагментів п’ятьма мовами світу: це і польська поезія А. Загаєвського (український переклад І. Карівець), каталанська поезія Е. Казассеса (український переклад К. Джирони та А. Антоновського), вірш відомого єврейського поета Хаїма-Нахмана Бялика (український переклад Р. Фінніна), «Листи до римського друга» Й. Бродського (в перекладі М. Стріхи), дотепна оповідка турецького майстра Азіза Несіна «Чи не парле Ви, бува, по-французькому?» (переклад О. Кульчинського). А на завершення — фрагмент із Дантового «Пекла» (український переклад Є. Дроб’язка). Варто зазначити, що фрагмент із «Божественної комедії» в оригіналі й англійський переклад прочитав відомий кембриджський італіст професор Робін Кіркпатрік. Також літературні читання супроводжували музичні виступи українсько-британського музиканта й аранжувальника Степана Пасічника. На презентації були також численні друзі України, такі як Ольга Керзюк (куратор українського відділу в Британській бібліотеці в Лондоні), Світлана Барнс (випускниця Львівського університету, а сьогодні керівник компанії «S Barnes Media Ltd» та офіційний представник «Всесвіту» у Великій Британії) , студенти «Українських студій», члени Українського Товариства Кембриджського університету. Всі з величезним задоволенням слухали українські пісні та українські переклади. Цей захід зміг об’єднати також представників інших світів, фахівців із каталанської, італійської, польської, російської літератур.

Журнал «Всесвіт» і надалі залишатиметься другом і партнером «Українських студій» у Кембриджі, пропонуючи українському читачеві вельми цікаві і змістовні матеріали про бачення України з Туманного Альбіону (які, сподіватимемося, готуватимуть наші кембриджські колеги), про важливі академічні дискусії та літературні новинки, до яких долучатимуться члени академічної кембриджської спільноти.

 

Наталя Вібла, аспірантка Інституту кримінології Кембриджського університету:

— У Кембриджі відбувся дуже цікавий літературний вечір, організований «Українськими студіями» при Кембриджському університеті, присвячений журналу «Всесвіт». Викладач української літератури в Кембриджському університеті Рорі Фіннін не вперше пропонує англійському слухачеві ознайомитися з українською культурою. Так, він щорічно організовує фестиваль фільмів, виставки та лекції на українську тематику. Але цього разу було щось нове — літературний вечір світової поезії, перекладеної українською та англійською мовами. Нове у тому плані, що представлялася не українська культура, а світова, тобто поезія написана різними мовами, яку переклали українською талановиті майстри слова. Саме майстри слова, бо переклад, як і поезія, — це мистецтво, яким не кожен володіє, але кожен може насолоджуватися. Тому не дивно, що літературний вечір у Кембриджі був присвячений журналу «Всесвіт», що є тим дахом, який збирає під собою всю перекладацьку еліту України. Титанічну працю виконує журнал за допомогою цієї перекладацької еліти, яка доносить до українського читача світову поезію, прозу, драматургію, мемуари. Оскільки всі вірші цього вечора читалися трьома мовами — мовою оригіналу, англійською та українською — можна було насолодитися звучанням кожної мови, її колоритом і відтінками. Українські переклади на цьому тлі звучали чудово. Вечір доповнив своїм співом бард українського походження Степан Пасічник, який переклав англійською мовою не одну українську пісню, в тому числі «Черемшину» і «Пісню про рушник». Літературний вечір, або ж, за висловом Рорі Фінніна, свято перекладу, справді вдався. Більше б таких вечорів і більше перекладів від «Всесвіту»!

 

Антон Симкович, аспірант Інституту кримінології Кембриджського університету:

— Для мене літературний вечір був відкриттям «Всесвіту» й краси українського перекладу. Так уже сталось, що світову літературу я з дитинства сприймав через російський переклад, пізніше додався англійський. Слухаючи вірші трьома мовами, щохвилини ловив себе на тому, наскільки вдало перекладено певний рядок, влучно передана метафора. Раніше якось не задумувався над мистецтвом перекладу — сприймав його механічно. Цього вечора прийшло усвідомлення, наскільки це важке й вимогливе мистецтво: від перекладача вимагається вдало поєднати самобутність автора, його тон і стиль, вловити те, що хотів передати автор, з відмінністю мов, з інакшим світом символізму, динаміки, притаманних кожному народу, бо часом саме це — в основі відмінності культур. Мене вразили переклади українською й англійською вірша Бродського «Листи до римського друга» — почасти завдяки майстерному виконанню студентами. Так точно передати може лише людина, яка тонко відчуває обидві мови, обидві культури. Можна лише вклонитися колективу «Всесвіту» за можливість не лише доторкнутися до світової літератури (бо всіх мов не вивчиш!), а й відчути її завдяки таким талановитим перекладам. Переглянувши кілька номерів, зрозумів, що можна сміливо покластись на професійний смак укладачів «Всесвіту» — добірка творів задовольнить і справжнього поціновувача класики, і шукача новинок у літературах світу. Тішуся, що в сучасному комерціалізованому світі є люди, які буквально на одному натхненні роблять таку копітку, але велику справу. Дякую тобі, «Всесвіте»!

 

Др. Оксана Трушкевич, науковий працівник Центру фотоніки та електроніки, Кембриджський університет.

— Це неймовірно, але за 22 роки життя в Україні я так і не познайомилася з цим журналом (от вам і іронія, бо я ж цікавилась літературою!), аж поки тут мене не запросив на вечір голова кафедри «Українських студій» у Кембриджі Рорі Фіннін. Ми просто по черзі читали вірші і жартівливу прозу, яку друкував «Всесвіт», — мовою оригіналу і в українському та англійському перекладах (приємно, що на вечорі було багато іноземців). Вірші і прозу нелегко перекладати. Я пробувала це робити у шкільні роки з англійської на українську. Це дуже і дуже важко. Треба вловити всю глибину метафор, напівтони барв і переказати це, зберігаючи ритм і мелодику вірша та своєрідність стилю оригіналу. Або спробуй перекласти жарт!? Часом це виходить, а часом мої англійські друзі стоять і кліпають очима після моєї чергової спроби пояснити, чому саме треба сміятись. Тому зараз, коли зіткнулась із натхненними і влучними перекладами на вечорі, присвяченому журналу «Всесвіт», була в захваті. Ми, українці, розбещені надзвичайним багатством власної літератури — і класиками, і цілим суцвіттям сучасних авторів, але так важливо мати ще й ниточку, яка поєднує нас із рештою світу, щоб відчути і зрозуміти їх, у чомусь трішки інших, а в чомусь таких, як ми. Зрозуміти на рівні душі, до якої й промовляє література, що ми не самі. І, повірте, це набагато сильніше відчувається саме в перекладі, власною мовою. Бо читати іншою мовою, навіть досконало нею володіючи, — це як іти в гості, а читати (обов’язково хороший переклад!) рідною мовою,  це як приймати гостей у себе вдома. Відтепер без сумніву читатиму саме  «Всесвіт».