Роксолана Зорівчак
СПРИЙНЯТТЯ ОСОБИСТОСТИ ТА ТВОРЧОСТИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ
Частина ІІ. ХХ століття
1902 у Лондоні опубліковано твір Сінклера Ейдіна «Перекотиполе, або Літні дні в Малоросії» [1]. Справжнє прізвище письменниці — Френсіс B. Вішо (1867–1954). Донька банкіра з Дувру, у роках 1894–1899 вона працювала гувернанткою в сім’ї російського поміщика Н. Авінова на Півдні України. Це пригодницька повість з життя молодої англійської аристократки Евеліни Вінбурн, що має невеличкий маєток на Півдні України. У ній епізодично описуються українські селяни та природа нашого краю. Твір цікавий також показом наростання революційної ситуації в Україні. Інтригуючим є заголовок твору, підказаний заспівом до Шевченкової поеми «Мар’яна-черниця»: «Вітер в гаї нагинає/ Лозу і тополю, /Лама дуба, котить полем / Перекотиполе. / Так і доля: того лама, / Того нагинає; //Мене котить, а де спинить, / І сама не знає». Ці рядки в творі постійно наспівує (у вільному перекладі англійською мовою) сільська дівчина Феокла. У виносці зазначено, що вони належать Т. Шевченку. Під впливом цієї поезії Евеліна порівнює себе, свою долю з перекотиполем.
1911 роком датується перша книжкова публікація Шевченкових перекладів англійською мовою: вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду...», «Минають дні, минають ночі...», «Косар», «Минули літа молодії...» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя...» (пролог до поеми «Княжна») у перекладі відомого англійського прозаїка Е. Л. Войнич [2]. Найкращі серед її перекладів — «Заповіт», «Зоре моя вечірняя...», «Мені однаково, чи буду...». Безмежна щирість цих поезій повністю відчувається в перекладі. Е. Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання. Найслабше перекладено вірш «Косар»: в англійському тексті домінує мотив жаху. У книжці, куди включено також «Пісню про купця Калашникова» М. Лермонтова, уміщено написані Е. Войнич передмову та нарис життя і творчості Т. Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник». Текст засвідчує, одначе, недостатню поінформованість Е. Войнич (помилкове твердження про повний занепад таланту Т. Шевченка після заслання; плутанина в датуванні творів тощо). Епіграфом до свого видання Войнич обрала вірш (похмурого змісту) поетеси К. А. Нікольсон, присвячений Шевченкові. Книжка Войнич вийшла у відомому англійському видавництві (Elkin Mathews), у літературній серії Vigo Cabinet, що була репрезентована творами Бодлера, Єйтса, Георге, Мейсфілда. Ці переклади знаменували новий, важливий етап англомовної Шевченкіани. Їх часто передруковують і тепер (зокрема, переклад «Заповіту»), що засвідчує їхню художню та пізнавальну вартість. Саме рецензія на переклади Войнич, що її написав Р. Лінд, була першою згадкою в англійській щоденній пресі про Т. Шевченка (14 лютого 1912) [3].
1912 р. російський правник-емігрант Лев Павлович Расторгуєв опублікував містку інформацією англомовну брошуру про Т. Шевченка [4]. 1914 в англійській пресі з’явилася низка статей про Т. Шевченка. Добрий почин перекладати Шевченкову прозу англійською мовою пов’язаний з іменем літератора Персі Пола Селвера (1888–1970), визнаного британського (гебрейського віровизнання) літератора і перекладача зі слов’янських (зокрема чеської) та германських мов. 1910 р. він закінчив Лондонський університет, відділ германістики. Працював учителем у середній школі (1910–1914). Під час Першої світової війни був перекладачем з німецької, французької та чеської мов. Після війни П. Селвер зблизився з відомим англійським літератором Е. Р. Оріджем, що при фінансовій допомозі Б. Шоу видавав дуже престижний і виключно популярний тижневик «The New Age» («Новий вік», 1907–1922). Його авторами були і відомі письменники (Б. Шоу, А. Беннет, Г. Уеллс), і початківці, які згодом стали знаменитостями (Е. Паунд, К. Менсфілд, Р.Олдінгтон). Уклав та переклав англомовні збірки «Антологія новітньої чеської поезії» (1912), «Новітня російська поезія» (1917), «Антології новітньої слов’янської літератури в прозі і віршах», (1919), «Новітня чеська поезія» (1920), «Чеська і словацька поезія протягом сторіччя свого національного відродження» (1946). Серед перекладів П. Селвера — Чапкова утопічна драма «RUR» («Россумові універсальні роботи», 1922), роман Я. Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» (1930), новели А. Чехова. 1927 опублікував самовчитель чеської мови для англомовлян, 1942 — глосарій анлійського сленгу з чеськими відповідниками. Автор монографії про О. Бржезіну (1921), розвідки «Орідж і гурток «Нового віку», (1959), дослідження «Мистецтво перекладу поезії» (1966). 1914 р. звернув увагу на творчість Т. Шевченка, коли преса вміщала чимало інформації про т. зв. німий ювілей. Зокрема зацікавила його стаття В. Левицького «Література України», яку переклав англійською мовою [5, p. 219]. 1 квітня 1915 р. П. Селвер опублікував у тижневику «The New Age» власний переклад Шевченкового «Заповіту» [6]; там само опубліковано переклади автобіографічного листа Т. Шевченка до редактора журналу «Народное чтение» (у редакції П.Куліша) та уривків з поетового щоденника [7]. Ті ж переклади П. Селвер умістив в «Антології новітньої слов’янської літератури» 1919 р. Там же умістив власні переклади Шевченкових віршів «І небо невмите, і заспані хвилі…», «Якби ви знали, паничі…», « Огні горять, музика грає…»[8, c. 61–70, 204–207]. Протягом 1960–1964 рр. переклав повість Т. Шевченка «Художник». Дотепер лише уривки перекладу опубліковано в літературному додатку до газети «Таймз» [9]. Написав передмову до англомовної збірки Шевченкової поезії, що її переклала Віра Річ [10]. В історії англомовної Шевченкіани надають велику вагу тому, що П. Селвер був видатним літератором і перекладачем та що свої переклади творів Т. Шевченка він публікував у першокласному літературному тижневику, що користувався великою популярністю серед інтелектуалів Великобританії. Водночас П. Селвер часто не був спроможний відтворити в своїх віршових перекладах блискучу поетику Т. Шевченка, його іскрометні словесні образи. Переклади П. Селвера часто передруковували, зокрема двомовний журнал «Наше життя = Our life» (Нью-Йорк), англомовний квартальник «Forum». «Заповіт» у перекладі П. Селвера опубліковано в англомовному перекладі книжки Ю. Бойка «Шевченко і західноєвропейська література» (Лондон, 1956).
Популяризації спадщини Шевченка сприяли також переклади Карла Еріка Роберта-Бехгофера (1894–1949) — англійського юриста, літературознавця, журналіста й перекладача. Він закінчив Школу св. Павла в Лондоні (1912) та Берлінський ун-т (юридичний ф-т, 1920). 1914 р. перебував у Росії й Україні, де вивчив російську мову та зацікавився українською історією. Автор праць про літературне відродження у США (1923), Ч. Діккенса (1928), В. М. Теккерея (1935), П. Верлена (1937). 1915 р. переклав прозою Шевченкову поему «Катерина» у співавторстві з С. Вольською (емігранткою з Києва). Переклад опубліковано в уже згадуваному журналі «The New Age», згодом передруковано в антології 1917 р. [11]. Переклад змістово вірний оригіналові, одначе домінанти Шевченкової поетики відтворено неадекватно. 1928 р. К. Робертс і С. Вольська переклали віршем Шевченкову поему «Тарасова ніч» [12].
Значну роль в ознайомленні англійської громадськості з творчістю Т. Шевченка відігравав славістичний журнал, видаваний у Лондоні при Інституті славістики з 1922. У 1924 в ньому при сприянні Р. В. Сетона-Вотсона опубліковано статтю I. Франка «Тарас Шевченко», написану до ювілею 1914, у якій, використовуючи метод порівняльного літературознавства, автор розглядає новаторство українського поета в контексті світової літератури, а також подає його стислий життєпис. Як епіграф до статті I. Франка подано «Присвяту» — одну з найлаконічніших і водночас найглибших характеристик Шевченкової творчості [13].
До шевченківського ювілею 1939 року нові переклади англійського письменника Джека Ліндсея та ірландського літератора Падріка Бресліна опубліковано в англомовній радянській періодиці. Вони цікаві з погляду історії англомовної Шевченкіани, але у Великій Британії невідомі.
Дуже трагічна доля ірландця П. Бресліна (1907–1941). У 30-х рр. (1928–1930) він був студентом Міжнародної ленінської школи в Москві, звідкіля його виключено за звинувачення у спірітуалізмі. Залишився в Москві, згодом зазнав репресій, був заарештований, розстріляний у тюрмі. Вивчив російську і (деякою мірою, завдяки одруженню з українкою) українську мови. Перекладав окремі поезії О. Твардовського. Зацікавився Т. Шевченком під час підготовки в СРСР до поетового ювілею 1939 р. Переклав 416 поетових рядків: уривки «Катерини» (рядки 393–686), «Заповіт», «Не женися на багатій...», «І виріс я на чужині...», «Я не нездужаю, нівроку...», заспів «Причинни» [14]. Поезії «Не женися на багатій...», «І виріс я на чужині...», «Я не нездужаю, нівроку...» перекладено вперше. Переклади середнього поетичного рівня, найкращі — «Не женися на багатій...», уривки «Катерини». Переклад «Заповіту» цікавий ритмічними пошуками (старовинний розмір англійських народних балад, успішно доповнений хореїчними рядками) [15]. У перекладах є пропуски рядків («І виріс я на чужині...» — 40–42) та невдала підміна реалій («Заповіт», «Катерина»), серйозні текстові перекручення, що призводять до втрати ідейно-емоційної наснаги оригіналу («Я не нездужаю, нівроку...»). Переклад «Заповіту» часто передруковувала прорадянська преса англомовного світу [16].
Джек Ліндсей (1900–1991) — англійський повістяр, поет, критик, культуролог, громадський діяч — вивчаючи сильні й революційні постаті історії, захопився (у 30-х рр. минулого сторіччя) Т. ІІІевченком як надзвичайно самобутнім майстром слова й пензля, відданим сином свого народу [17]. Зокрема велике враження справив на нього поетів щоденник. Переклав шість поезій Т. ІІІевченка (178 рядків): «Заповіт», «Якби ви знали, паничі...», «Сон (На панщині пшеницю жала...)», «Садок вишневий коло хати...», «І золотої, й дорогої...», «Ой діброво — темний гаю!» (дві останні перекладено вперше). Перекладам Ліндсея притаманна змістова точність («І золотої, й дорогої...», «Ой діброво — темний гаю!»), пристрастність оригіналів («Якби ви знали, паничі...», кульмінація «Заповіту»), цікаві ритмічні пошуки (тонічні вірші «Заповіту»). Але в перекладах відчувається незнання української мови. У них чимало відсебеньок («Сон»), подовження рядків першотвору («Сон», «І дорогої, й золотої...», «Садок вишневий коло хати...»), часто втрачено силу виразу, ритмомелодику оригіналу. Переклади Ліндсея передруковувалися в Канаді. Він — автор статей про Т. Шевченка в радянській і зарубіжній пресі, у яких відзначає точність і яскравість опису в Шевченковій поезії, підкреслює її актуальність, високо оцінює англомовні переклади творів Т. Шевченка, що належать Вірі Річ [18].
Прибуття близько 25 тисяч українців до Великої Британії після Другої світової війни стимулювало зацікавлення творчістю Т. Шевченка серед ширшого читача. 1951 з нагоди 90-річчя від дня смерті Т. Шевченка із змістовною доповіддю про нього виступив професор Інституту славістики Лондонського університету Вільям Клісман Метьюз. У цьому ж році під заголовком «Тарас Шевченко. Людина і символ» її опубліковано в Лондоні окремою брошурою [19]. 1955 у лондонському славістичному журналі вміщено розвідку літературознавця Ю. Бойка «Тарас Шевченко і західноєвропейська література» в англомовному перекладі В. Свободи [20]. Ця праця вийшла в Лондоні окремим виданням [21], у якому вміщено також тринадцять творів Т. Шевченка в англомовних перекладах, зокрема вперше опубліковано переклади поезій «Пророк» та «Ісаія. Глава 35» (перекладач — викладач Манчестерського університету С. Гардінер). Досить багата інформацією шевченкознавча студія П. Бентлі, вміщена в англомовному випуску «Кур’єра ЮНЕСКО» 1961 р. [22].
На початку 1960-х років у Великій Британії, як і в усьому світі (передусім там, куди доля закинула українців), готувалися до Шевченкових ювілеїв 1961 та 1964 рр. Утворений у 1960 Шевченківський ювілейний комітет Великої Британії поставив перед собою грандіозне завдання (зокрема враховуючи малочисленність українського населення у Великій Британії, мізерну кількість українознавців там) — опублікувати всі твори Т. Шевченка англійською мовою в нових перекладах. Завдання це не поталанило зреалізувати повністю, опубліковано лише частину віршової спадщини поета в перекладах Віри Річ.
Віра (насправді Faith Elizabeth Joan) Річ (1937–2009) народилася і виховувалася в англійській родині. Хист до віршування прокинувся в неї рано: з десятирічного віку писала вірші, з п’ятнадцятирічного — публікувала їх. Також перекладала французьку поезію. Україніану Віри Річ започатковано понад півстоліття тому: 24 квітня 1956 р. вона — студентка Оксфордського університету (коледж Св. Гільди, спеціальність — давньоанглійська та давньоісландська мови) святкувала своє 20-річчя. У цей день дівчину приголомшила незвична пропозиція: перекладати англійською мовою українську поезію. Висловив її аспірант Володимир Микула, якого зустрічала часто в студентському клубі «Звільніть Європу!». Про Україну вона тоді майже нічого не знала. Поталанило В. Микулі переконати молоденьку англійку (у молодості все видається легким, молодь — беручка) у тому, що вона зможе швидко вивчити українську мову та познайомитися з українською історією і культурою. До того ж В. Микула сам був професійно обізнаний з історією України. В «Ukrainian Review» за 1971–1974 роки він опублікував глибоке соціологічне дослідження «Soviet Nationalities policy in Ukraine» («Радянська політика в національному питанні в Україні»), одне з перших таких досліджень англійською мовою. Так розпочалася її діяльність у галузі україніки. Переклала навіть своє ім’я — й увійшла в літературу як Віра Річ. Тонка художня особистість, вона зуміла відчути велич художнього слова України і збагнула, яку виняткову відповідальність бере на себе, намагаючись представити англомовному світові духовне єство української нації. Віра Річ віддалася перекладацькій творчості з одержимістю. З часом охопило її незбориме бажання перекладати твори, зокрема Т. Шевченка, І. Франка та Лесі Українки, бо усвідомила, що ці поети належать не тільки Україні, а й усьому людству, хоча кожне їхнє слово — про Україну. Розкошуючи українським словом, милуючись його живописною силою, намагалася проникнути в художній світ невизнаної світом нації і відтворити бодай частково цей світ засобами рідної англійської мови для читача зовсім іншої історії, зовсім іншого побуту, зовсім іншої ментальності. В Інституті славістики Лондонського університету (Віра продовжувала там навчання у Бедфордському коледжі, студіюючи математику та українську мову — факультативно) — цьому науковому осередкові україністики — мала повний доступ до українознавчої літератури. Чимало допоміг перекладачці Віктор Свобода, родом із Степової України, що працював в Інституті славістики викладачем передусім російської мови, але чиї наукові інтереси були українознавчими. Поліпшенню якості перекладів неабияк сприяв П. Зайцев, який уважно вчитувався в чорнові варіанти та робив свої конструктивні зауваження.
Першим твором, що його переклала Віра, був «Пролог» до Франкової поеми «Мойсей», другим — сонет М. Зерова «В травні». Обидва переклади опубліковано в першому випуску лондонського квартальника «The Ukrainian Review» («Український огляд») 1957 р. Незабаром переклади Шевченкових творів, що вийшли з-під пера Віри Річ, з’явилися в британській періодиці. Першим опубліковано переклад поеми «Кавказ» — у весняному випуску «The Ukrainian Review» за 1959 p. Поряд подано розвідку Віри Річ про цей вічний твір. Протягом 1959–1969 pоків Віра Річ опублікувала переклади 51 Шевченкового твору (у тому числі — дев’яти поем) та уривка з поеми «Княжна». Шістнадцять творів — «Причинна», «Неофіти», «Холодний яр», «Чигрине, Чигрине...», «Маленькій Мар’яні» та ін. — перекладено вперше. Більшість перекладів (38) уміщено в збірці «Song out of Darkness» («Пісня з темряви») [23]. Чимало перекладів з’явилося в періодиці Великої Британії, зокрема в «The Ukrainian Review», де опубліковано цикл «В казематі» (1965), поезії «Сон» («На панщині....», 1964), «На вічну пам’ять Котляревському» (1969, 1998), «До Основ’яненка» (1993), «Лічу в неволі дні і ночі...» (перша редакція), «Подражаніє 11 псалму», «Я не нездужаю, нівроку...» (1994). Декілька перекладів Віри Річ, зокрема балaди «У тієї Катерини...», віршів «Я не нездужаю, нівроку...», «Подражаніє 11 псалму», уміщено в чотиримовному виданні творів Т. Шевченка за редакцією Ю. Луцького (Мюнхен, 1961). Т. зв. «Аральський цикл» опубліковано 1999 р. [24]. На пам’ятнику Т. Шевченка в Вашингтоні (відкрито 27 червня 1964 р.) викарбовано в перекладі Віри Річ уривок з поеми «Кавказ».
2007 р. видавництво «Мистецтво» опублікувало вибрані поезії Т. Шевченка в оригіналі та в перекладах Віри Річ. У книзі вміщено репродукції найкращих зразків живопису та графіки, що вдало розкривають різнобічність таланту Т. Шевченка, його універсалізм. У книзі — 92 віршові твори Т. Шевченка, з них 39 нових перекладів, зокрема, балад «Русалка» і «Тополя», віршів «Нащо мені чорні брови...», «Коло гаю в чистім полю...», «Доля», «Муза» та ін. Вірш «Думка» («Тяжко-важко в світі жити...») загалом англійською мовою перекладено вперше. У раніше зроблені переклади Віра Річ внесла чимало вдосконалень, зокрема, творів: «Думка» («Тече вода в синє море...»), «Тарасова ніч», «Кавказ», «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине...». Вона також переклала передмову акад. І. Дзюби до цього видання.
Як же донесла Віра Річ українське художнє слово до своїх земляків? Аналіз перекладів та зіставлення їх з оригіналами показує, що вона добре почувається в ролі перекладачки-інтелектуаліста з її, так би мовити, фаховим двомовним та двокультурним статусом. Вона ніколи не дозволяє собі будь-якої поспішності чи недбалості, поверхневого ковзання по матеріалі. У її перекладах майже немає випадків креолізації (надмірного впливу культури-рецептора) чи, навпаки, екзотизму (засилля культури оригіналу). Її перекладам властива дисципліна вірша, відточеність слова, висока поетична культура, ерудиція, досконала техніка віршування.
Ось жагучі рядки із зачину до Шевченкової поеми «Неофіти» в оригіналі та в перекладі Віри Річ:
|
Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний! Привітаєш: убогая, Сірая, з тобою Перепливе вона Лету, І огнем-сльозою Упаде колись на землю І притчею стане Розпинателям народним, Грядущим тиранам. [25, т. 2, с. 218] |
With your kind heart give welcome then To my hapless orphan, You who are my only friend, Our great wonder-worker! You will greet the wretched orphan, She, then, at your side Will sail across the Lethe’s waters, And with tears of fire Will fall, some day, upon the earth, A parable become For crucifiers of the nations, Tyrants yet to come. [23, с. 96] |
Перед нами досконалий зразок художньо рівновартного, повноцінного перекладу. Для багатьох Шевченкових образних новоутворень Віра Річ знайшла оптимально можливі відповідники в англійській мові.
Або ж у перекладі балади «Причинна» блискуче відтворено моторошні вигуки русалки, по суті, рядки народної пісні: «Ух! Ух! Солом’яний дух, дух» [25, т. 1, с. 12 ] — «Whisht! Whisht! Will o’the wisp!» [23, с. 3].
Семантично та емоційно місткі Шевченкові рядки
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами (25, т. 1, с. 246) —
Віра Річ передає вдало ось якими рядками:
For us there is but weeping, weeping,
For us our daily bread to knead
Well-mixed with blood and sweat and tears (23, с. 69).
Тут, очевидно, допоміг перекладачці т. зв. вертикальний контекст — слова відомого англійського державного та політичного діяча і водночас блискучого промовця В. Черчілла: «I have nothing to offer but blood, toil, tears and sweat», сказані 13 травня 1940 р. [26, p. 149], вони давно вже стали крилатими в англомовному світі.
Ось ще один дуже вдалий зразок інтертекстуальності в перекладах Віри Річ. Ідеться про відтворення англійською мовою Шевченкової епітетної конструкції із «Заповіту» — «лани широкополі».
Щоб лани широкополі,
і Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий [25, т. 1, с. 268].
Із усіх 23 відомих мені англомовних перекладів цього твору найадекватніший переклад Віри Річ:
Whence one may see wide-skirted wheatland,
Dnipro’s steep-cliffed shore,
There whence one may hear the blustering
River wildly roar. [23, с. 85].
Як згадує сама Віра Річ, спершу вона вважала, що складний прикметник «широкополий» походить від іменника «поле», але Віктор Свобода пояснив їй, що йдеться про іменник «пола». Тоді їй згадалися Шекспірові рядки з трагедії «Король Лір»:
Of all these bounds, even from this line to this,
With shadowy forests and with champains rich’d,
With plenteous rivers and wide-skirted meads,
We make thee lady... [27, с. 1054].
Дуже позитивним у перекладах Віри Річ є послідовно реалізований принцип фонетичної транскрипції як єдино доречний при передаванні звучання українського ономастикону англійськими графемами (у межах звуково-графемних можливостей англійської мови).
Віра Річ, усупереч панівним тенденціям, намагається відтворювати в перекладах просодичні властивості оригінальних текстів, що оцінюється дуже позитивно. Адже не може того бути, щоб англомовний читач зовсім не сприймав римованої й ритмічної поезії і відчував лише вільний вірш, який часто позбавляє поезії поетичності. Загалом Віра Річ перекладала поезії 50 українських авторів. У її перекладацькому доробку — твори поетів XVII–XVIII ст. (серед них Мазепин вірш «Ой горе тій чайці, чайці небозі...»), вірші М. Шашкевича, новітня українська поезія — твори Є. Плужника, П. Филиповича, Л. Костенко, М. Семенка, Є. Гуцала, М. Ореста, А. Содомори та ін.
Писала Віра Річ і власні вірші. В 1962–69 pp. видавала присвячений поезії журнал «Manifold» («Розмаїття»), поновила це видання 1998 р. Вона — автор поетичних збірок «Ескізи» (1960), «Передвісники й образи» (1963), «Спадщина мрій» (1964). В останній Із названих збірок уміщено вірш «Elizabeth, the Wise King’s daughter» про доньку Ярослава Мудрого. Під впливом серпневих подій 1991 p., щаслива щастям українського та білоруського народів, Віра Річ написала вірш «Prologue» («Be swift, my friends, be swift») [«Пролог» («Не баріться, друзі мої»)]. Помаранчева революція надихнула її на створення мультимедійного дійства «Україна: від Мазепи до Майдану» — стислої історії багатовікової боротьби українського народу за волю, як її представлено в українській поезії.
На жаль, перекладачка, ЯКА п’ятдесят років життя віддала перекладові творів української літератури, не могла похвалитися належною увагою з боку українських науковців і літераторів, зокрема діаспори, хоча реальне поцінування перекладів, конструктивна критика їй, як і кожному перекладачеві, необхідна. Є, правда, окремі приємні винятки. Маю на оці, у першу чергу, ґрунтовну розвідку проф. Л. Рудницького «Шевченко в англійських перекладах» [28]. У ній дослідник дає досить повний огляд перекладів поезій Т. Шевченка англійською мовою, опублікованих після Другої світової війни, зокрема К. О. Меннінга, Віри Річ, Г. Маршалла, В. Кіркконела і К. Г. Андрусишина, Дж. Віра, і на детальному аналізі перекладів «Заповіту» стверджує, що найглибше збагнула і зуміла відтворити англійською мовою поетику Т. Шевченка Віра Річ.
При тоталітарному режимі Віра Річ досить швидко потрапила в списки заборонених перекладачів в Україні, як тільки з’явилися її перші переклади. В людей, необізнаних з системою «тоталітарної пильності», може виникнути запитання: чому ж Віра Річ стала «неблагонадійною»? На це спрацювало чимало чинників. Підозру викликало навіть її ім’я. Але головний чинник полягає у тому, що тоталітарний режим загалом не був зацікавлений у популяризації української літератури в світі. До того ж Віра Річ друкувалася в квартальнику «The Ukrainian Review» виразно антитоталітарного спрямування. У багатьох своїх статтях вона різко виступала проти порушення людських прав, зокрема в СРСР, Польщі, Угорщині. Вона співпрацювала з Віктором Свободою, який ще в 1966 p. поставив перед Міжнародною Амністією питання про політичні арешти серед української інтелігенції. Чималу роль відігравало Й те, що деякі визнані тоталітарним режимом перекладачі намагалися з міркувань конкуренції приклеїти ярлики ворожостi своїм колегам. Так, коли 1961 p. було опубліковано збірку перекладів з Т. Шевченка «Пісня з темряви», у «Літературній Україні» з’явилася (5 червня 1962 p.) нищівна рецензія Джона Віра (загалом, дуже хорошого перекладача, якому і боятися конкуренції не личило би!) під заголовком «Шевченко в англійському тумані». Це був уже вирок, що передбачав довгі роки замовчування або ж бридкої лайки. Мусило минути аж майже 30 років, мусив наступити період т. зв. гласності, і аж тоді з’явилася можливість писати об’єктивно про Віру Річ. До речі, перша позитивна звістка про неї в «Літературній Україні» датується 14 березня 1991 p.
В незалежній Україні намагаються надолужити втрачене і всебічно дослідити творчість Віри Річ, цієї творчої особистості «абсолютного літературного смаку». Висунення кандидатури В. Річ на Перекладацьку премію імені Івана Франка Спілки письменників України зініціювала в липні 1996 р. Львівська організація НСПУ. Віра Річ стала лауреатом цієї премії 1997 року. Коли у травні 1998 р. приїхала до Києва на запрошення НСПУ, мала змогу уперше в житті поклонитися Канівській Святині. На Загальних зборах Наукового товариства імені Шевченка у Львові 17 грудня 2005 р. Віру Річ одностайно обрано Дійсним членом НТШ. 24 серпня 2006 р. Указом Президента України В. А. Ющенка Віру Річ нагороджено Орденом Княгині Ольги Третього ступеня. У жовтні 2007 р. Національна спілка письменників України вшанувала Віру Річ «Почесною відзнакою».
У грудні 2005 р. Віра Річ перебувала у Львові на запрошення керівництва Львівського національного університету імені Івана Франка. Мала зустрічі з ректором університету — проф. І. О. Вакарчуком, з викладачами й студентами. 12 грудня 2005 р. брала активну участь в розширеному засіданні кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура цього ж університету, на якому обговорювано і рекомендовано до захисту кандидатську дисертацію Ганни М. Косів на тему «Перекладацький метод Віри Річ як інтерпретатора української літератури». Завдяки участі Віри Річ це обговорення було надзвичайно цікаве й корисне — і не лише для дисертантки. Свій ювілей у квітні 2006 р. Віра Річ відзначала в Україні — у Львові та в Києві. Тоді ж уперше побувала в Нагуєвичах, була захоплена Франковими святинями там. У листопаді 2008 р. вона взяла участь у Міжнародній конференції у Львові, присвяченій сторіччю від дня народження Григорія Кочура. На цій конференції виступила з доповіддю про переклад Шекспірового «Гамлета», що його здійснив Г. Кочур. У лютому 2009 року В. Річ востаннє побувала у Львові — відвідала майстерню заслуженого художника України Є. Безніска та Літературно-меморіальний музей Івана Франка, послухала У Львівському театрі опери та балету ім. С. Крушельницької оперу «Мойсей» М. Скорика, прочитала кілька перекладознавчих лекцій на спільних засіданнях комісії всесвітньої літератури НТШ та кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики Франкового університету. Протягом останніх років готувала до перевидання свій переклад Франкового «Мойсея». Планується білінгва з ілюстраціями Є. Безніска. Ото ж Віра Річ прискіпливо перечитувала свій переклад, задумувалася над кожним словом і висловом оригіналу, вносячи до нього зміни. Випрацювала Віра Річ також детальні коментарі до поеми для англомовного читача. Та, на жаль, нового видання «Мойсея» їй уже не поталанить побачити.
Попри важку хворобу, працювала Віра Річ до останніх днів життя. 13 грудня 2009 р. датується її останній лист електронною поштою до мене, в якому вона повідомляла про працю над власним франкознавчим нарисом до білінгви «Мойсей», а також просила надіслати їй для перекладу вірші українських авторів про Різдво. Відхід у вічність Віри Річ (20 грудня 2009 р.) — трагедія для англомовної Шевченкіани. Напередодні Шевченкових ювілеїв 2011 та 2014 років немає нікого, хто б зумів на її рівні відтворити всю глибину Шевченкової поезії для англомовного світу. Надзвичайно влучно охарактеризував Віру Річ відомий український літературознавець, перекладач і перекладознавець Д. Дроздовський: «Для мене, — писав він — Віра Річ назавжди залишиться жінкою, яка не вписувалася в світ англійськості, натомість була представником несамовитої слов’янщини в Туманному Альбіоні» [29, с. 228]. Зворушливо, що некролог Віри Річ у газеті «The Times» автор Ю. Бендер закінчив останньою строфою Шевченкового «Заповіту» в її перекладі: «Then in the great family/ A family new and free,/ Do not forget, with good intent / Speak quietly of me».
У 1960-х рр. твори Т. Шевченка переклав Герберт Персівал Джеймс Маршал (1906–1991), англійський кінорежисер, теоретик кіно, літератор. У 1931–1933 рр. він навчався у Вищому інституті кінематографії у Москві, був учнем С. Ейзенштейна та С. Міхоелса (чиїм особистим перекладачем він часто був), колегою О. Довженка, В. Пудовкіна, знайомим П. Тичини. Досліджуючи творчість А. Ф. Олдріджа, захопився Т. Шевченком як особистістю та дуже талановитим автором. Під впливом М. Бажана (перша зустріч відбулася в Лондоні 1946 р. ) почав перекладати твори Т. Шевченка англійською мовою з оригіналу. Переклади опубліковано в англомовній добірці Т. Шевченка (Москва, 1964) — 21 поезія повністю та уривок вірша «Чи не покинуть нам, небого…» (36 перших рядків) і в Збірнику праць Х Наукової шевченківської конференції — «Заповіт». Усього опубліковано понад 1250 рядків. Твори «Дівичії ночі», «Сестрі», «Світе ясний! Світе тихий!», «Ликері», «І Архімед, і Галілей…» перекладено вперше. Багато перекладів залишилося неопублікованими. Про життя й творчість А. Ф. Олдріджа Маршал розповів (у співавторстві з М. Сток) у кн.: «Айра Олдрідж — негритянський трагік» (Лондон, 1958), що кілька разів перевидавалася. До її українського перекладу (1966) написав (з О. Новицьким) розділ «Тарас Шевченко і Айра Олдрідж».
Чималі заслуги перед англомовною науковою шевченкіаною Віктора Леонтійовича Свободи (справжнє ім’я та прізвище — Віталій Леонтійович Тканов, 1925–1992), сина Степової України, що волею долі став британським україністом, філологом і політологом. Зокрема вартісні його три статті, присвячені стосункам між Т. Шевченком та В. Бєлінським. У полеміці з Ф. Приймою щодо авторства анонімної рецензії на «Кобзар», опублікованої в травні 1840 в «Отечественных записках», Віктор Свобода в статті «Шевченко й Бєлінський: Новий погляд» (1978), залучивши до співавторства фахівця з теорії ймовірності й статистики — проф. Шеффілдського університету Р. Мартіна, застосовує вперше в шевченкознавстві статистично-стильометричний комп’ютерний аналіз (за системою дослідника з Кембриджа А. Юла) [30]. Працював Віктор Свобода над історією підцензурних видань поетових творів, написав чимало рецензій на шевченкознавчі публікації. У 1962-1992 він вів Відділ україніки в престижному бібліографічному покажчикові Наукової асоціації сучасних гуманітарних наук, де шевченкознавство було виділено в окрему рубрику.
Знайомству з Шевченковою творчістю сприяли поетові ювілеї 1961 та 1964 (столітні роковини від дня смерті Шевченка та стоп’ятдесятилітній ювілей від дня народження). Найвизначніші шевченківські вечори в ці роки відбулися в Лондоні (19 березня 1961), Ноттінгемі (4 і 11 березня 1964) та Единбурзі (11 березня 1964 р.). Тоді англійські газети вміщували статті про Т. Шевченка та вшанування його пам’яті («The Times» 18.03.1961; «The Daily Telegraph» 20.03.1961; «The Times Lіterary Supplement» 4.11.65). Протягом останніх десятиріч щорічні Шевченківські свята відзначають головно українські громади у Великій Британії, передусім у Лондоні, Манчестері, Единбурзі. Зокрема змістовними були святкування в Лондоні 1992 р. Популяризації творчості Т. Шевченка серед британців сприяє Бібліотека імені Т. Шевченка при Союзі українців Великобританії в Лондоні. Чимало шевченкознавчих матеріалів та перекладів поетових творів англійською мовою опублікував англомовний квартальник «The Ukrainian Review», що виходив у Лондоні заходами Союзу українців Великобританії (1954–1999). Значно сприяють осмисленню англомовної шевченкіани бібліографічні покажчики М. Тарнавської, [31]; О. Кравченюка [32], О. Соколишина [33], Б. Винара [34], А. Григоровича [35]. Крім проф. Л. Рудницького, рецепцію творчості Т. Шевченка у Великій Британії досліджували І. Дубицький, Р. Смаль-Стоцький, М. Тарнавська, О. Жомнір, Р. Зорівчак. Останні двоє досліджували у фатально-складних умовах. Досить згадати кандидатську дисертацію В. В. Пономарьова «Неадекватность перевода как средство фальсификации семантического и идейного содержания художественного произведения (Критический анализ переводов общественно-политической поэзии Т. Г. Шевченко на английский язык)», яку він успішно захистив у Києві 1979 р. Приємно згадати, що ніхто із науковців-шевченкознавців не погодився бути опонентом на цьому захисті — у тодішніх умовах це був сміливо-викличний вияв їхньої громадянської позиції.
Стрімко лине час, і ось — Шевченків ювілей у березні 2011 року. Англомовна Шевченкіана зустрічає його певними здобутками. Але щоб вони були суттєвішими, щоб ми гідно зустріли Ювілей 2014 року потрібна і самовіддана праця інтелектуалів, і підтримка держави англомовній Шевченкіані. Чи піднімуться наші високі урядовці на такий інтелектуальний і громадянський рівень, щоб зрозуміти вагу англомовної Шевченкіани — питання не з легких.
Література1. Ayden Sinclair. Rolling-flax, or Summer Days in Little Russia. / S. Ayden. — London, 1902. — 324 p.
2. Six lyrics from the Ruthenian of Taras Shevchenko, also the Song of the Merchant Kalashnikov from the Russian of Mikhail Lermontov / rendered into English verse with a biographical sketch by E. L. Voynich. — London, 1911. — 64 p. — (Vigo Cabinet Series; 86).
3. Lynd R. Six lyrics from the Ruthenian [Rev.] / R. Lynd // The Daily News. — 1912.— Febr. 14.
4. Rastorgoueff L. P. T. Shevchenko, the National Poet of Oukraina: a biographical sketch / L. P. Rastorgoueff — London: Printed by Jordan & Sons, s. a. — 12 p.
5. Levitzky V. The literature of the Ukraine / V. Levitzky // The New Age. New Series. — 1914. — Vol. XVI, No 9. — Dec. 31. — P. 219.
6. Shevchenko T. Legacy // The New Age. New Series. — 1915 — Vol. XVI, No 22. Apr. 1. — P. 589.
7. Shevchenko T. Autobiography / T. Shevchenko // The New Age. — 1916. — Vol. XVIII, No 24. — Apr. 13. — P. 563 — 564; Shevchenko T. Diary (extrs.). / T. Shevchenko // The New Age. 1916. Vol. XIX, No 5. — June 1. — P.112–113.
8. Shevchenko T. «Drowsy the waves…», «If lordlings ye could only know…»; «See, fires ablaze…» / T. Shevchenko // Anthology of modern Slavonic literature in prose and verse; transl. by P. Selver; With an introd. & literary notes. — London, 1919.
9. Shevchenko T. The artist (extrs.) / T. Shevchenko // The Times Literary Supplement. — 1965. — Vol. 64, No 3323. — P. 982.
10. Selver P. Preface / P. Selver // Shevchenko T. Song out of darkness: select. poems: transl. from the Ukrainian by V. Rich. — London, 1961. — Vol. 1: Poetry, part 1. — P. VII–VIII.
11. Shevchenko’s Katerina (translated into prose with S. Wolska) // The New Age. New Series. — 1915. — Vol. XVI, No 20. — 18 March. P. 536–538. Reprinted in: C. E. Roberts — Bechhofer. A Russian Anthology in English. — London; New York, 1917. — P. 186–199.
12. Shevchenko T. Taras’ night / T. Shevchenko // The Columbia course in literature. — New York, 1928. — Vol. 10. — P. 42–48.
13. Franko I. Taras Shevchenko / I. Franko // The Slavonic Rev., 1924. — Vol. 3. — P. 110–116.
14. Shevchenko Т. I grew amid a land of strangers…. Testament. I do not all… / Shevchenko Т.; transl. by P. Breslin // Moscow News — 1939. — No 10. March 6; Shevchenko T. In mountains rise and fall… / Shevchenko T.; transl. by P. Breslin // Moscow News — 1939. — No 11. March 13; Shevchenko Т. Testament. Don’t you marry. From Katerina… / Shevchenko Т.; transl. by P. Breslin // Soviet Land — 1939. — No 2.
15. Жомнір О. В. Переклади поезії «Заповіт» англійською мовою / О. В. Жомнір // Зб. праць XVI НШК. — К., 1969.
16. Weir. J. Bard of Ukraine / J. Weir — Toronto, 1951; The Ukrainian Canadian. 1. III. 1948: 15. III. 1952; 1. III.
17. Lindsay J. Three poets of stubborn integrity / J. Lindsay // Anglo-Soviet Journal — 1963. — Vol. XXIV, No 2. — P. 36.
18. Зорівчак Р. Шевченко в англомовному світі / Р. Зорівчак // Шевченко і світ. — К., 1989. — C. 254–286.
19. Matthews W. К. Taras Shevchenko: the man and the symbol / W. К. Matthews — London: Association of Ukrainians in Great Britain, 1951. — 16 p.
20. Bojko Ju. Taras Shevchenko and West European literature / Ju. Bojko // The Slavonic and East European Rev.— 1955. — Vol. 34, No. 82.
21. Bojko Ju. Taras Shevchenko and West European literature / Ju. Bojko. — London, 1956.
22. Bentley P. Taras Shevchenko, Ukraine’s poet of freedom / P. Bentley // The UNESCO Courier. — 1961. — No. 7–8. — P. 53–56.
23. Shevchenko T. Song out of darkness: select. poems: transl. from the Ukrainian by Vera Rich / T. Shevchenko. — London: The Mitre Press, 1961. — xxxii, 128 p.
24. Shevchenko’s ‘Aral Sea’ Poems / transl. by Vera Rich // The Ukrainian Rev. — 1999. Vol. 46. No. 1.
25. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. / АН УРСР. Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка; редкол.: Є.П. Кирилюк (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1989–1991. — Т. 1–2.
26. The Oxford dictionary of Quotations. — 3rd ed. — Oxford: Oxford Univ. Press, 1991. — 905 p.
27. Shakespeare W. King Lear / W. Shakespeare // The unabridged William Shakespeare; ed. by W. G. Clark & W. A. Wright. — Philadelphia; London: Courage books, 1997. — P. 1053–1092.
28. Рудницький Л. Шевченко в англійських перекладах / Л. Рудницький // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Філологічна секція. — Т. CLXXXVII: Доповіді Ювілейного наукового конгресу для відзначення сторіччя НТШ. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1976. — С. 116–125.
29. Дроздовський Д. Віра Річ…. In memoriam / Д.Дроздовський // Всесвіт. — 2010. — № 1–2. — С. 227–230.
30. Swoboda V., Shevchenko and Belinsky Revisited / Swoboda V. Martin R. // The Slavonic and East European Rev. — 1978. — Vol. 56. — October. — P. 546–562.
31. Ukrainian literature in English: books and pamphlets, 1890–1965: An annotated bibliography / compl. by M. Tarnawsky. — Edmonton, Alta, 1988. — 128 p.; Ukrainian literature in English: articles in journals and collections, 1840–1965: An annotated bibliography / compl. by M. Tarnawsky. — Edmonton, Alta, 1992. — 176 р; Ukrainian literature in English: 1980–1989. An annotated bibliography / compl. by M. Tarnawsky. — Edmonton & Toronto, 1999; Ukrainian literature in English, 1966–1979: An annotated bibliography / compl. by M. Tarnawsky. Ukrainian literature in English: 1980–1989. An annotated bibliography / compl. by M. Tarnawsky. — Edmonton & Toronto, 2010.
32. Кравченюк О. Шевченкіана англійською мовою // Сучасність. — 1964. — № 3; № 8, № 12.
33. Shevchenkology in English / compl. by A. Sokolyszyn. — New York, 1964.
34. Ukraine: A bibliographic guide to the English-Language publications / compl. by B. S. Wynar. — Englewood, Colo, 1990; Independent Ukraine: A bibliographic guide to the English-Language publications, 1989–1999 / compl. by B. S. Wynar. — Englewood, Colo, 2000.
35. Shevchenko books in English, 1911–1988 / compl. by A. Gregorovich // Forum. — 1989. — No. 77.
