Оксана Курилас

«Злі вівці» — міжнародна зустріч перекладачів у Берліні та на Ляйпцизькому книжковому ярмарку

Спеціально для «Всесвіту», Берлін—Ляйпциг—Львів

Пристрасно-поетичні стосунки головних героїв роману Каті Лянґе-Мюллєр «Злі вівці» надихнули організаторів — Літературний колоквіум м. Берлін, фонд ім. Роберта Боша та Ґьоте-Інститут — на художнє оформлення минулорічної міжнародної зустрічі перекладачів. І справді, наче ті романтичні аутсайдери в Західному Берліні кінця 80-х років, шістдесят перекладачів із найрізноманітніших культур прибули на тиждень — з 14 по 20 березня 2010 р. — до сучасної Німеччини, щоб, можливо, збагнути весь огром німецькомовного літературного розмаїття та пізнати естетичну спорідненість душ перекладачів художньої літератури, яких об’єднує закоханість у своє ремесло та відданість німецькому духові.

Це вже вдруге, починаючи з 2004 року, Літературний колоквіум як ідейний натхненник запрошує одночасно шістдесят перекладачів на такий свого роду культурно-політичний захід. З одного боку, Німеччина знайомить посередників своєї літератури з останніми тенденціями її розвитку, з другого — дає можливість перекладачам самим створити мережу фахівців з літератури та творчості авторів, аби ті через культурний обмін між собою ще краще та повніше популяризували німецьку літературу в світі.

За 11 років тричі «Нобель» як гарант якості, підстава для гордості, критерій для перекладання... З ознайомчої лекції Буркгарда Мюллера, літературного критика «Зюддойче-Цайтунґ», про сучасну німецьку літературу розпочалася програма перебування в розкішній віллі на Ваннському озері, де майже 50 років тому замешкав LCB — Літературний колоквіум м. Берлін. Тож три німецькомовні нобеліанти — Ґюнтер Ґрасс, Ельфріде Єлінек та Герта Мюллєр — красномовно уособлюють три типи письменників. За цією типологією Ґюнтер Ґрасс репрезентує тип «великого письменника», на кшталт Томаса Манна, до якого заледве чи наближаються своєю творчістю Мартін Вальзер, Кріста Вольф, Ганс-Маґнус Енценсберґер. А ще їх об’єднує похилий вік, пожартував критик. Їхню творчість можна вважати завершеною. Великі письменники виступають репрезентантами суспільств на зламі або тоді, коли для суспільства актуальна модернізація. У випадку Ґрасса — це соціал-демократична перебудова Німеччини від 60-х років. Ельфріде Єлінек характеризує австрійський тип «ганьблення як форми патріотизму», що властиво також Томасу Бернгарду.

Тип Герти Мюллер — це, на перший погляд, автори з марґінесу, які саме завдяки цьому стали «ґаліоновими фігурами» нового центру. Потрапивши на Захід, вони дістали можливість писати про свої страждання на Сході, як Герта Мюллєр. Тепер їх і на Сході, і на Заході вважають своїми, як Вольфґанґа Гільбіґа або Інґо Шульце. Біографічні історії та зміни на сході Німеччини залишаються найцікавішим літературним матеріалом для класичного роману, а схід Німеччини — головним літературним регіоном із набагато більшою концентрацією авторів, ніж на заході. Цю схематичну картину багатогранно доповнюють автори з міграційним підґрунтям, наприклад Ферідун Займоґлу, Владімір Камінер або Марія Сесілія Барбетта.

У жанровому плані беззаперечно домінує роман, хоча й коротка проза удостоюється високих нагород, як-от оповідання Клєменса Майєра «Ніч, вогні» здобули премію Ляйпцизького книжкового ярмарку 2008. Лірика хоча й у пошані, проте на маргінесі. В цілому німецька література продовжує рухатися класичним консервативним шляхом, віддалік від експериментальної естетики. При всьому цьому література втрачає суспільно-культурну вагу. Мало хто з письменників може жити на авторські гонорари. Поменшало бестселерів. Натомість розширилися можливості додаткових заохочень для авторів: стипендій, премій, робочих відряджень. Довкола преміальної ніші створюється все більший ажіотаж — критики жваво обговорюють і сперечаються про номінантів та переможців, письменники прагнуть потрапити в короткі списки або ж повністю залишаються осторонь чи поза увагою, що таки позначається на продажу накладів. І не завжди важливо, в якому видавництві вони друкуються. Окрім таланту, вирішальним є вміння презентувати себе та свої твори на читаннях, а також не цуратися навкололітературної суєти.

Перед Нобелівською премією Герту Мюллер ніхто б не назвав у першій десятці відомих авторів. Зате після міжнародного визнання вона вийшла на передові позиції, а іноземні видавництва наввипередки закуповують ліцензії на переклади її творів. Премії відкривають письменникам також доступ до академічних кіл. Так, із Берлінською літературною премією пов’язана професура німецькомовної поетики ім. Гайнера Мюллера в Берлінському Вільному університеті. Цьогоріч вона дісталася лауреатці премії Ляйпцизького книжкового ярмарку 2009 року Сібиллє Лєвічарофф, зокрема за останній роман «Апостолофф», який з чорним гумором та архікомізмом зводить порахунки з постсоціалістичною Болгарією, якою мандрують сестри-німкені, батьківщиною свого покійного батька, емігранта з Софії 40-х років. Після перекладу болгарською мовою книга викликала різку реакцію та громадську дискусію в країні. У Ляйпцизі її відзначили за розкриття в актуальній німецькій літературі «цілковито солітарного космосу», велику мовну дотепність та оповідальну інтелектуальність.

Кооперацію в галузі перекладацтва широко підтримує Фонд ім. Роберта Боша програмою «Будівники літературних мостів». Це робочі стипендії, симпозіуми «Перекладачі як посередники», перекладацькі майстерні: російська, китайська, польська; премія ім. Карла Дедеціуса для німецьких та польських перекладачів, «Світова читацька сцена». Окремо південно-східними країнами опікується програма Traduki, в центрі уваги якої щороку опиняється нова країна. Програма суттєво доклалася до виступів Словенії (2007 р.) і Хорватії (2008 р.) в ролі гостей на Ляйпцизькому ярмарку та забезпечила нову якість культурної присутності південного Сходу в Німеччині. 2011 року в Ляйпцизі почесно гостюватиме Сербія. Передовсім ідеться про масштабне представлення авторів у німецьких перекладах як багатоголосся південно-східної Європи.

У двох семінарах перекладачі мали змогу познайомитися з сучасною лірикою та міграційною літературою. Німецька лірика перебуває наразі в авангарді літератури. Вона жива, експериментальна і розважальна. Актуальною збіркою вибраних авторів є антологія «Laute Verse», яка містить поезію двадцяти чотирьох найважливіших сучасних молодих ліриків: Маріон Пошманн, Зільке Шойєрманн, Дурса Ґрюнбайна, Ульріке Дрезнер, Томаса Клінґа, Моніки Рінк та ін. Поетику міграції розвивають у своїй творчості автори іноземного походження, збагачуючи національну літературу іноземними впливами, як наприклад Терезія Мора з Угорщини, Марія Сесілія Барбетта з Аргентини чи Аббас Хідер з Іраку, кожного з яких підтримав Фонд ім. Роберта Боша заохочувальною премією ім. Адельберта фон Шаміссо.

Літературний колоквіум м. Берлін — це також відкритий форум для презентацій та авторських читань. Модераторами виступають одні з найкращих критиків, журналістів і літераторів. У літературній розмові з Губертом Вінкельсом і двома іншими фахівцями перекладачам випала нагода ознайомитися з новим австрійським романом «Все про Селлі» Арно Ґайґера, першого лауреата Німецької книжкової премії. Його проза вкрай делікатна і чуйна, із внутрішніх глибин своїх героїв автор вичерпує їхні власні світи, тонко вживаючись у свої образи. У цьому новітньому пригодницькому романі подружньої зради автор осмислює нові форми старості, емоційну та еротичну зрілість. Спеціально з нагоди зустрічі перекладачів відбулося читання Вільгельма Ґенаціно з його останнього роману «Щастя у часи, далекі від щастя». Автор у звичному йому стилі блискуче, іронічно та з вражаючим лаконізмом описує розпачливість життя і кохання. Молодий сім’янин зазнає професійного та особистого краху через свою неготовність до викликів ринку праці та сімейних традицій.

Понад 2000 експонентів з 36 країн представляли свою продукцію і весняні новинки на Ляйпцизькому ярмарку, який відвідали 156 тисяч осіб, з них 45 тисяч — фахівці галузі. Медійний супровід забезпечували майже 3 тисячі журналістів. 1100 слухачів та 50 молодих авторів продовжили до півночі ярмаркову естафету на традиційному заході «Довга ніч читання». За словами проф. Ґоттфріда Гоннефельдера, завідувача Біржової спілки німецької книготоргівлі, цьогоріч видавці та книготорговці прийшли до нового самоусвідомлення: вони зрозуміли, що «їхні центральні компетенції — відбір змісту, оцінювання та позиціонування серед громадськості — вносить свою лепту у розширення головної сфери діяльності».

З 2005 року однією з центральних подій ярмарку стало нагородження сучасних авторів у категоріях «белетристика», «науково-популярна книга та есеїстика» і «переклади» Ляйпцизькою книжковою премією в розмірі 45 тисяч євро, яка належить до визначальних літературних премій на німецькомовних теренах. Серед 760 розглянутих художніх творів у короткий список найкращих — найвищої літературної якості — потрапили: Ян Фактор, Гелєне Геґєманн, Ґеорґ Кляйн, Лутц Зайлєр і Анне Вебер. Переважній більшості книг-номінантів притаманні біографічні риси: дитинство в колишній НДР у Лутца Зайлєра, юність у соціалістичній Празі у соціальному романі розвитку Яна Фактора або демонічно-фантастичний роман дитинства в околицях південно-німецького міста наприкінці 60-х років під назвою «Роман нашого дитинства» переможця Ґеорґа Кляйна. Тож у белетристиці спостерігалася сильно виражена автобіографічна тенденція. Лауреатом категорії «переклади» став перекладач Ульріх Блюменбах за блискучий переклад «Нескінченної втіхи» Девіда Фостера Воллеса. За перекладацьку премію також поборолися книги Роберто Боланьо («2666»), Лєв Толстой («Анна Карєніна»), Абрагам Зутцкевер («Вільнюське ґетто 1941–1944 — пісні про море смерті»).

Ще одна вагома міжнародна премія під опікунством Літературного колоквіуму в співпраці з Ґьоте-Інститутом і Фондом прусського культурного надбання — це премія «Міста Берліна», якою відзначають значний твір із сучасних центрально- та східноєвропейських літератур разом із його видатним німецьким перекладом. Автор та перекладач отримують на двох 20 тисяч євро. Серед інших Ольґа Токарчук (Польща) та Андрєй Бітов (Росія) — лауреати попередніх років. Культурно-політична та суспільна дискусія в Німеччині відчуває потребу в актуальному пізнанні письменства країн європейського Сходу — недавніх Terra incognita — та ознайомленні публіки з тим, над чим там замислюються і про що пишуть. Це дає великий шанс для малих літератур, адже найпомітніші нові імена дуже часто досягають міжнародного успіху саме через німецький переклад. Номіновані автори з моменту оголошення короткого списку до нагородження під патронатом Петера Естергазі популяризуються Ґьоте-Інститутами у своїх країнах та Німеччині, де проводять зустрічі з публікою та ініціюють громадські дискусії. Цього разу із 40 кандидатів журі обрало п’ять: Еева Парк (Естонія), Мільєнко Єрґовіч (Хорватія), Ласло Краснагоркаі (Угорщина), Людміла Уліцкая (Росія), Владімір Зарев (Болгарія).

Перекладачі як посередники між літературами докладають іноді великих зусиль для появи перекладів у своїх країнах. Видавці не завжди поділяють погляди перекладача на потрібність збагачення ринку перекладами. Так, Маріна Корєнєва із Санкт-Петербурґа розповіла про російський досвід. Видавці завжди насторожено й упереджено підходять до розгляду пропозицій. Наприклад, тема опрацювання Другої світової війни не зачіпає росіян, оскільки її бачать по-іншому. А щодо міграційної проблематики, то Росія не має в себе подібного досвіду. Назагал німецька література для росіян нецікава і важка для сприйняття, а тому проблематична на видавничому ринку. Це проілюстрував приклад Герти Мюллєр. Коли стало відоме ім’я нового лауреата, видавництво, яке видає нобеліантів, зреагувало на премію приблизно так: у нас виникла проблема — знову ці німці. Незважаючи на суттєву державну підтримку на кшталт програми «Шаги» 2004 року, в якій узяли участь 19 іноземних і 14 російських видавництв і видали 40 книг сучасних німецькомовних авторів, Німеччина все ще залишається країною класиків — Шіллера, Ніцше, Кафки. Цікаво, що в Росії таки з’являється багато перекладів актуальних творів, але через відсутність традиції літературної критики та публічних читань вони залишаються невідомими. Багато країн зрештою поділяють думку про традиційну важкуватість, занадту інтелектуальність та глибокодумність німецької літератури та потребу наближення сучасних авторів до міжнародного читача.

Щорічно до 10 тисяч перекладів видає Китай, однак німецькі не перевищують 2-х відсотків. Як і всюди, німецькі автори не такі популярні, як англомовні, французькі чи японські. Та все ж літературний агент і перекладач Цай Гонґюн зумів трансферувати 2,5 тисячі німецькомовних книг на ринок Китаю та Тайваню. Буває й таке, що за одного автора беруться кілька видавництв. Приміром, чотири романи Вільгельма Ґенаціно вийшли у трьох різних видавництвах. Складно також забезпечити видання кількох творів одного автора одним перекладачем. З творів нобелівських лауреатів часто перекладають усе одразу. Над 14 книгами Герти Мюллер наразі одночасно працюють 10 університетських викладачів. Велику роль у створенні та поширенні перекладів відіграють академічні кола германістів і рецензії в пресі.

 

Від редакції. У наступному числі «Всесвіту» читачі зможуть ознайомитися з чудовими творами кількох знакових німецьких письменників, згаданих у репортажі.