Шановний пане редакторе!

Хочу поговорити з Вами про якість перекладів. Ось переді мною варіанти перекладів поезій Вільяма Блейка — «Всесвіт», №1/2–2009 р. Аналізую лише один вірш — «Лондон» та три варіанти його перекладів: Віктора Марача, Тамари Кисильової та Віталія Кейса.
 
LONDON
 
І wander thro’ each charter’d street,
Near where the charter’d Thames
does flow.
And mark in every face I meet
Marks of weakness, marks of woe.
 
In every cry of every Man.
In every Infant’s cry of fear.
In every voice, in every ban.
The mind-forg’d manacles I hear.
 
How the Chimney-sweeper’s cry
Every black’ning Church appalls;
And the hapless Soldier’s sigh
Runs in blood down Palace walls.
 
But most thro’ midnight streets I hear
How the youthful Harlot’s curse
Blasts the new born Infant’s tear,
And blights with plagues the Marriage
hearse.
 
 
ЛОНДОН
Пер. Віктора Марача
 
По пишних вулицях ходжу,
Де пишна Темза котить води,
Й на всіх обличчях лиш нужду
Стрічаю, лиш біду й незгоди.
В риданні, в стогоні, в журбі,
В плачі малят, ще безгріховних,
В проклятті кожнім і в мольбі
Я чую дзвін оков духовних.
О, як цих сажотрусів крик
Вселяє страх в церкви похмурі!
І кров’ю зойк солдат-калік
Двірцеві омиває мури!
Прокльон же з мороку ночей
Маленької повії згубний
Й для сліз у немовлят з очей,
Й тим, хто наряд вдягає шлюбний.
 
 
ЛОНДОН
Пер. Тамари Кисельової
 
По вільних вулицях бреду,
Тече і Темза вільна біля,
Та на обличчях я знайду
Сліди журби, сліди безсилля.
 
І з кожним криком і плачем,
І з кожним стогоном, прокльоном
Я чую, — а на серці щем, —
Дзвін пут, одягнених законом.
 
І з криками каменяра
Біля похмурого собору,
З останнім словом зброяра
Під замком грізним, непоборним.
 
Я бачу в закутках сумних
Повій, ще юних, божевілля,
Дитячі сльози, смерть чумних,
І катафалк, а не весілля.
 
 
ЛОНДОН
Пер. Віталія Кейса
 
По хартійних вулицях блукаю
Близько Темзи хартійної води¹⁰.
В обличчях знак¹¹— у всіх,
які стрічаю —
Знак безсилля, знак біди.
 
У кожнім крику сіромахи,
У переляканім плачу дитини,
У голосах і в заборонах всяких,
Я чую сковані умом кайдани¹².
 
Як крики сажотруса
Страшать зазолені святині,
Як у палаці зойк матроса
Стікає кров’ю по стіні.
 
І часто чую серед ночі,
Як молода повія палко
Кляне заплакані малятка очі
І шле чуму на шлюбні катафалки.
 
Прочитавши ці переклади, я сказав собі: не вірю. Не вірю, що це Блейк, тому й зробив спробу власного перекладу.
Змістовно вірш «Лондон» — це враження поета від побаченого та почутого на вулицях Лондона.
Конструктивно вірш складається з чотирьох строф, кожна строфа закінчується моральним висновком або ж присудом.
Що ми бачимо в перекладах? Варіант Віктора Марача, на перший погляд, бездоганний — вірш звучить, і рима грає. На другий погляд, пан Марач відтарабанив вірш з революційною безпощадністю, тут ряснота таких явищ, як нужда, біда, незгоди, ридання, стогони, плачі — має узагальнений характер. Тут похмурі церкви страшаться криків сажотрусів. Але ж Вільям Блейк не був революціонером, він вірив, що все від Бога, й міг тільки констатувати і засуджувати окремі негативні явища. Нарешті, останні чотири рядки (Марач) з їх незрозумілою пишнотою викликають здивування.
Не менш революційно й узагальнено звучить і вірш пані Тамари Кисильової. На додаток тут ще божевілля повій та смерть чумних в закутках сумних (це в аристократичній частині Лондона!). А третя строфа цілком придумана пані Тамарою, бо у Блейка такого нема. А цей вираз: «Тече і Темза вільна біля» — оце «біля», як кажуть, «ні к селу, ні к городу».
Нарешті переклад пана Віталія Кейса. Краще б він написав звичним для нього білим віршем, бо тут і з розміром негаразд, і рима шкандибає. Дивні вирази: «хартійні вулиці», «Темза хартійної води» обґрунтовуються не менш дивною теорією. «Зазолені святині» — що це таке? І звідки взявся в палаці матрос і за що його там катують? Чому «молода повія палко... шле чуму на шлюбні катафалки»? Я вважаю, що вираз «шлюбний катафалк» — це гірка іронія Блейка. Каменем спотикання виявилось слово «chartered». Дієслово to charter перекладається однозначно: надавати привілей. Отож charter’d означає привілейований, або ж знатний, владний. Історично: англійський король Іоанн Безземельний своєю грамотою «Велика хартія вольностей» в 1215 р. надав виняткові привілеї знаті. По-моєму, епітети «пишний», «вільний», «хартійний» щодо вулиць та Темзи невдалі.
І останнє: в усіх трьох перекладах поет ходить «по вулицях» (а не вулицями). Погодьтесь, що цей вираз зросійщений.
Висновок: якість перекладів даного вірша викликає недовіру до інших перекладів.
Даруйте, «на закуску» я пропоную власний переклад. Звичайно, це не шедевр, і, може, заслуговує не менш нищівної критики. Але я, як пересічний читач, хотів показати, як я розумію цей вірш.
 
Вільям Блейк
 
Лондон
 
Йду вулицями, де панує знать,
Де владна Темза котить гладь води,
В обличчях стрічних я читаю знак —
Знак слабкості та знак біди.
 
У чоловіків бачу біль в очах,
В дитячих личках переляк застиг,
Бринять у криках остеріг та страх
— В кайданах душі, Господи, прости.
 
Як сажотруса неспокійний гук
Тривожить церкву, що темніє тут,
Солдат-каліка вигуком своїм
Двірцеві стіни мов кривавить він.
 
І серед ночі місто не мовчить:
Повія юна в розпачі кричить,
Клянучи немовляти слізний ґвалт, —
Це крах надій, це шлюбний катафалк.
 
Бажаю Вашому журналу багато нових перекладів — хороших і різних. Бажаю здоров’я Вам і всім співробітникам!
 
    Ваш давній читач Григорій Мазанько, Вінниця