ПРО КОРИСТЬ МАЛЕНЬКИХ ХИТРОЩІВ

Якось надвечір’ям у безлюдному середмісті славного города Детройта ватага чорнобривих пацанів, вихляючи матнями і розчепіривши пальці, обступила огрядного дядька у пристійному англійському пальті; у ньому пильне око могло би запідозрити мандрівного українця. Отой джентльмен опинився в епіцентрі тривожного вулика: молодики дратували його своїми вихилясами, гриміли якимись ланцюгоподібними причандалами, а руками раз-пораз підозріло воськали собі в кишенях, ніби шукаючи там дріб’язок. Наш ніби земляк мав необережність, незважаючи на попередження друзів, шпацірувати увечері наодинці у знаному своїми автосалонами, чудовою картинною галереєю і кримінальними бандами Детройті — кіношний Робокоп героїчно боровся саме з такими. А казали ж добрі люди з тамтешньої української капелі бандуристів — пересуватися тільки автами або перебіжками, а ще краще сидіти вдома... І то вдень!.. За мить хвацькі легіні зажадали — йо!- мужик! —  поділитися вмістом гаманця «на подолання расизму в Америці»... Дядько відповів напрочуд спокійно: йо, мужики, із задоволенням, але зайвих грошей не маю; я приїхав з України, з Чорнобиля, і становлю неабияку небезпеку для оточуючих — випромінюю потужну радіацію! Згадана Україна була інтерпретована ними як «щось таке біля Росії», а от про Чорнобиль напрочуд знали, на те й був розрахунок. Чорнобриві завихлялися ще сильніше, але завваживши незнищенний акцент і сам факт безглуздого перебування самотнього чужинця на їхній території увечері, на диво повірили і відступили на крок. І тут прибулець викинув коника: дістав з кишені щось блискуче, схоже на товсту авторучку і підніс до ближчого: на переконайся, це мій дозиметр, який показує радіацію.... Збоку, мабуть, було кумедно спостерігати, як з півдюжини самовпевнених парубків чкурнули від самотнього перехожого, як ті горобці, що розлітаються від самого помаху руки... Чоловік задоволено мугикнув і повернув у кишеню справді схожий на незабутній чорнобильський дозиметр-накопичувач блискучу товсту сувенірну ручку, подаровану веселим другом: якщо заглянути у вічко — побачиш цілу галерею гарненьких дівчат ню... За кілька хвилин задоволений чужинець вже куштував добре місцеве пиво сорту «Stroh». І міркував собі, що насправді планувалося інше: все перекласти на жарт, віддати їм ручку і «подружитися» з розбійниками. А склалося ще ліпше. 

Інша історія трапилась задовго перед згаданою пригодою, коли наш хитрий карась ще не був козаком, а лиш зеленим джурою-студентом. Один зі славної пам’яті професорів київського університету славився дріб’язковою прискіпливістю, випитував усі дрібниці — ледь не до кількості волосин у бороді Омара Хаяма.  Професор Б. предмет викладав екзотичний — літературу народів СРСР, де було повнісінько специфічних і величезного обсягу  текстів, які, однак, належало знати. Одним з текстів, роман «Шлях Абая», пера класика казахської радянської літератури Мухтара Ауезова був присвячений старшому казахському класикові, просвітителю Абаю Кунанбаєву. Настав іспит. Квиток випав нашому знайомому... Не маючи охоти гомоніти про славні традиції казахських баїв, студент пішов ва-банк: попросив професора дозволу витягти інший квиток, але Б. був невблаганний. Тоді студент ризиковано, наражаючись на шкандаль, запропонував професорові парі: якщо за темою небажаного квитка він поставить екзаменатору запитання, на яке той не дасть відповіді, той дозволить витягнути іншого квитка. Гроза так і не вдарила, і — о, чудо ! — Б. погодився. І даремно, бо кмітливий студент запитав таке, що й сам автор навряд чи коли точно знав: скільки було коней у табуні бая Абая з роману Мухтара Ауезова «Шлях Абая»? Збляклий професор Б. закректав, засувався на стільці й лишень буркнув: на дурні питання не відповідаю..., — беріть іншого квитка. За півгодини щасливий студент вийшов з аудиторії з твердою четвіркою у заліковці і приєднався до друзів у кафе «Яблунька», де скуштував доброго місцевого пива сорту «Жигулівське». Тим часом спітнілий професор Б. тихцем вишукував у товстелезному томі заповітний рядок з числом тих дурних коней у табуні бая Абая. 

СИЛА. Достойний муж ніколи не скоряється несприятливим обставинам, —  бореться й поборює.

«Всесвіт», Ю.М.